Принцип задоволення

У фройдистському психоаналізі принцип задоволення (нім. Lustprinzip,^[1] англ. Pleasure principle) — це інстинктивний пошук задоволення і уникання болю для задоволення біологічних і психологічних потреб.^[2] Зокрема, принцип задоволення є керівною силою Ід (Воно).^[3] Його протиставленням є принцип реальності.

Фройд протиставляв принцип задоволення аналогічній концепції принципу реальності, який описує здатність відкласти задоволення бажання на потім, поки обставини реальності не дозволяють задовольнити його негайно. В ранньому дитинстві Ід (Воно) керує поведінкою людини, підкоряючись лише принципу задоволення. Люди в цьому віці шукають тільки негайного задоволення, прагнучи задовольнити такі бажання, як голод і спрага, а в пізнішому віці Ід прагне сексу.^[4]

Зрілість означає навчитися терпіти біль відкладеного задоволення. Фройд стверджував, що «Еґо, виховане таким чином, стало «розумним»; воно більше не дозволяє керувати собою принципу задоволення, а підкоряється принципу реальності, який також у своїй основі прагне отримати задоволення, але задоволення, яке забезпечується з урахуванням реальності, навіть якщо це задоволення, відкладене та зменшене».^[4]