Принцип реальностіУ фройдистській психології та психоаналізі принцип реальності (нім. Realitätsprinzip,[1] англ. reality principle) — це здатність розуму приймати реальність зовнішнього світу та діяти відповідно до неї,[2] на відміну від принципу задоволення. Принцип реальності є керівним принципом дій еґо після його поступового розвитку з "еґо задоволення" до "еґо реальності".[3] ІсторіяФройд стверджував, що виховане таким чином «еґо стало «розумним»; воно більше не дозволяє керувати собою принципу задоволення, а підкоряється принципу реальності, який також у своїй основі прагне отримати задоволення, але задоволення, яке забезпечується врахуванням реальності, навіть якщо це задоволення відкладене та зменшене».[4] У своїх вступних лекціях 1915 року у Віденському університеті Фройд популяризував концепцію несвідомого як найбільшої та найвпливовішої частини розуму, включно з тими потягами, інстинктами та мотивами, які люди часто змушені заперечувати, окрім як у прихованій формі.[5] У 23-й лекції Фройд обговорював конфлікт між сферою «Фантазії» та принципом реальності, порівнюючи перше з природним заповідником.[6] Однак він стверджував, що «існує шлях, який веде назад від фантазії до реальності — шлях мистецтва».[7] Джонатан Лір[en] стверджував, що насправді існував етичний вимір концепції принципу реальності Фройда, в якому він був протиставлений невротично спотвореному світогляду.[8] Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
