Прокопчиць Євстахій

Прокопчиць Євстахій
Народився	1806(1806)
Помер	2 жовтня 1856(1856-10-02) Тернопіль
Поховання	Монастирський цвинтар
Громадянство	Австрійська імперія
Діяльність	вчений-філолог, громадсько-політичний діяч і педагог
Відомий завдяки	перший директор Тернопільської цісарсько-королівської вищої класичної гімназії
Alma mater	Львівський університет
Посада	Посол до Австрійського райхстагуd

Євста́хій Проко́пчиць (Прокопчич; псевдонім Колосович та інші; 1806 — 1^[1] або 2 жовтня^[2] 1856, Тернопіль) — український вчений-філолог, громадсько-політичний діяч і педагог. Перший директор Тернопільської вищої класичної гімназії^[3][a].

Народився 1806 року. Закінчив богословський факультет Львівського університету^[1] (за іншими даними — греко-католицьку духовну семінарію у Львові^[2]).

У 1837 р. — викладач гімназії в Бохні, з 1838 р. — учитель Станиславівської цісарсько-королівської,^[1] у 1849 — Львівської академічної (української), у 1850—1856 — Тернопільської вищої гімназій (тоді німецькомовної). Займався дослідженнями в ділянці класичної філології, зокрема вивчав вплив грецької мови на українську. Автор публікацій з цих питань у галицькій періодичній пресі.

У 1848—1849 — співзасновник і голова Станиславівської Руської Ради, посол до австрійського Райхстагу у Відні.

У 1849—1850 — заступник голови Головної Руської Ради, в якій представляв демократичне крило, що прагнуло «йти своїми симпатіями назустріч народній масі та бути речником її потреб» (Іван Франко). Домагався поділу Галичини на дві національні провінції: українську і польську, активізації діяльності місцевих руських рад, запровадження викладення українською мовою в школах Галичини, заснування кафедри української мови й літератури у Львівському університеті, створення української національної гвардії. Автор статей на політичну й історичну тематику в газетах Відня і Праги, вірша «До люду руського», в якому закликав галичан до діла — «будувати руський дім».

Видав німецькою мовою книгу «Руське питання в Галичині» А. Домбчанського (під псевдонімом Й. Колосович), в якій на великому документальному матеріалі спростував польсько-шляхетські фальсифікації історії України й спроби заперечення права галицьких українців на самостійний національний розвиток (1849, друге, виправлене і доповнене видання — 1850).

Сім'я: дружина — Юстина Левицька, принаймні 1 син^[1].

Помер 2^[2] (1 жовтня^[1]) 1856 року в Тернополі^[2]. Був похований на монастирському цвинтарі біля Церкви Успення в Тернополі^[4], який зруйнувала більшовицька влада разом з храмом.

• Пиндус Б. Прокопчиць Євстахій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 145. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Стеблій Ф. І. Прокопчиць Євстахій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 28. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.