Космічний зонд «Піонер», піддається конструкції в 1971 році. «Піонер-10» і «Піонер-11» — найвідоміші космічні апарати в космічній програмі «Піонер» та перші космічні зонди, що відвідали зовнішні планети.Пластинки «Піонера», які несуть на борту «Піонери» -10 і -11.
У рамках першої серії, яка тривала з 1958 по 1960 рік, планувалося відправити космічний апарат на навколомісячну орбіту, але ця спроба закінчилася невдачею. Утім, один космічний апарат успішно пролетів повз Місяць, а інший дослідив міжпланетний простір між орбітами Землі та Венери.
Назву першого зонда придумав Стівен Саліга (Stephen A. Saliga), призначений головним конструктором експонатів Повітряних сил США в Групі орієнтації ВПС на авіабазі Райт-Паттерсон. Під час брифінгу, на якому він був присутній, майбутній зонд описали як «космічний апарат з інфрачервоним сканувальним пристроєм, що обертається навколо Місяця». Саліга вважав, що назва занадто довга і не відповідає тематиці експоната. Він запропонував назвати зонд «Піонер», оскільки армія вже запустила і вивела на орбіту супутник «Експлорер», а її відділ зв'язків з громадськістю називав армію «піонерами космосу». На думку Саліги, ухваливши цю назву, Повітряні сили «зроблять квантовий стрибок у питанні про те, кого насправді слід вважати „піонерами“ космосу»[1].
«Піонери» -0, -1 і -2 виводила в космос ракета «Тор-Ейбл[en]». Метою цих польотів було фотографування Місяця. Усі три польоти були невдалими.
Місячні зонди «Юнона II» (1958—1959)
«Піонери» -3 і -4 виводила в космос ракета «Юнона II[en]»:
«Піонер-3» — запущений 6 грудня 1958 року, проліт повз Місяць, не досяг Місяця через несправність ракети-носія.
«Піонер-4» — запущений 3 березня 1959 року, проліт повз Місяць, досяг швидкості виходу з орбіти Землі.
Подальші польоти (1965—1978)
Через п'ять років після завершення перших місій космічних зондів AbleДослідний центр НАСА Еймса використав назву «Піонер» для нової серії польотів, спочатку спрямованих на внутрішню частину Сонячної системи, а потім на проліт повз Юпітер і Сатурн. Хоча місії були успішними, вони надіслали набагато гірші зображення, ніж зонди програми «Вояджер» п'ять років по тому. У 1978 році, наприкінці програми, відбулося повернення до внутрішньої Сонячної системи з орбітальним апаратом «Піонер-Венера-1» та «Піонер-Венера-2» (Multiprobe), цього разу з виходом на орбіту, а не з пролітною місією.
Нові місії були нумерували, починаючи з «Піонер-6» (альтернативні назви в дужках).
«Піонер-6»[3] («Піонер A») — запущений 16 грудня 1965 року.
«Піонер-7»[4] («Піонер B») — запущений 17 серпня 1966 року.
«Піонер-8»[5] («Піонер C») — запущений 13 грудня 1967 року.
«Піонер-9»[6] («Піонер D») — запущений 8 листопада 1968 року (неактивний з 1983 року)
«Піонер E» — втрачений через аварію ракети-носія 27 серпня 1969 року[7].
«Піонери» -6 і -9 перебувають на навколосонячних орбітах на відстані 0,8 а. о. від Сонця, тому їхні орбітальні періоди дещо коротші за земний. «Піонери» -7 і -8 перебувають на навколосонячних орбітах на відстані 1,1 а. о. від Сонця, тому їхні орбітальні періоди, навпаки, трохи довші, ніж у Землі. Оскільки орбітальні періоди зондів і Землі різні, час від часу «Піонери» опиняються з того боку Сонця, який не видно з Землі. Зонди можуть бачити певні ділянки Сонця за кілька днів до того, як обертання Сонця відкриє їх для наземних обсерваторій.
Місії до зовнішньої частини Сонячної системи
Карта, на якій показано розташування та траєкторії космічних апаратів «Піонер-10» (синій), «Піонер-11» (зелений), «Вояджер-1» (фіолетовий) та «Вояджер-2» (червоний) станом на 4 квітня 2007 року.
Дослідженням зовнішніх областей Сонячної системи мали займатися апарати:
«Піонер-10»[8] («Піонер F») — Юпітер, міжзоряне середовище, запущений у березні 1972 року. Пролетів повз Юпітер у грудні 1973 року. Основним його завданням було вивчення умов в околицях Юпітера та отримання фотографій планети. Останній сигнал від «Піонера-10» був отриманий 23 січня 2003 року.
«Піонер-11»[9] («Піонер G») — Юпітер, Сатурн, міжзоряне середовище, запущений у квітні 1973 року. Пролетів повз Юпітер у 1974 році і продовжив політ. У 1979 році досяг Сатурна. У вересні 1995 року контакт з апаратом було втрачено[10].
«Піонер H[en]»[11] — місія за межі екліптики, запропонована на 1974 рік. Мала використовувати запасні компоненти «Піонерів» -10 і -11. Не була запущена.
«Піонери» -10 і -11" — це найвідоміші апарати серії. Вони першими в історії космонавтики досягли третьої космічної швидкості, перетнули пояс астероїдів і почали досліджувати далекий космос.
Орбітальний корабель «Піонер — Венера» («Піонер-Венера-1», «Піонер-12»)[12] — запущений у травні 1978 року.
Мультизонд «Піонер — Венера» («Піонер-Венера-2», «Піонер-13»)[13] — запущений у серпні 1978 року
Pioneer Venus Probe Bus — транспортний засіб і зонд для дослідження верхніх шарів атмосфери.
Pioneer Venus Large Probe — 300-кілограмовий зонд для скидання на парашуті.
Pioneer Venus North Probe — 75-кілограмовий зонд-імпактор.
Pioneer Venus Night Probe — 75-кілограмовий зонд-імпактор.
Pioneer Venus Day Probe — 75-кілограмовий зонд-імпактор.
Список запусків
«Піонер-2»Автоматична міжпланетна станція «Піонер-3»/«Піонер-4».Концепція художника космічного зонда «Піонерів» 6—9.Концепція художника космічного зонда «Піонер-10» і «Піонер-11» («Піонер H», «Піонер-12»).
