Дев'ять місій «Аполлонів» — -8 і -10…-17 — були пілотованими. «Аполлони» -4…-6 та AS-201 і AS-202 були безекіпажними, а AS-203 вважається випробувальним польотом. Програма «Аполлон» включала ще три пілотовані місії: «Аполлон-1» (AS-204) не злетів, а його екіпаж загинув під час пожежі в наземній капсулі, і «Аполлони» -7 і -9 були місіями на низькій навколоземній орбіті, призначені для перевірки компонентів космічних кораблів і відпрацювання маневрів стикування. Місії «Аполлон» -18, -19 і -20 були скасовані.
Першими, хто побував на Місяці, були члени екіпажу «Аполлона-11»Ніл Армстронг та Базз Олдрін. Протягом наступних місій ще десятеро людей висадилися на Місяці. Усі вони є американцями за національністю.
Члени основних екіпажів
Директором НАСА з управління польотами екіпажів під час програм «Джеміні» та «Аполлон»[2] був Дональд Слейтон («Дік»), який входив до складу Mercury Seven[en] — першої команди астронавтів. У вересні 1962 року його відсторонили від польотів через серцевий шум[en] (пароксизмальну фібриляцію передсердь). У березні 1972 року Слейтон був відновлений у статусі пілота і взяв участь у місії випробувального проєкту «Союз — Аполлон» 1975 року.
Члени основних екіпажів, відібрані для реальних польотів, згруповані нижче за групами відбору астронавтів НАСА, а всередині кожної групи — у порядку обрання для польоту. Було розроблено дві версії космічного корабля «Аполлон» із Командно-службовим модулем (CSM): Block I, призначений для попередніх випробувань на низькій навколоземній орбіті; і Block II, перероблений для висадки на Місяць. Назви посад екіпажу Block I були:
1-ше місце: командир корабля
2-ге місце: старший пілот
3-тє місце: пілот.
Відповідні посади в Block II були такі:
1-ше місце: командир
2-ге місце: пілот Командного модуля
3-тє місце: пілот Місячного модуля.
Пілот 2-го крісла відповідав за астрономічну навігацію, забезпечуючи точне калібрування комп'ютера керування Командно-службовим модулем із реальним положенням космічного корабля, а пілот 3-го крісла виконував функції бортінженера, стежачи за справністю систем космічного корабля.
Астронавти «Аполлона», відсортовані за датами їх відбору НАСА
Вірджил Гріссом[3] («Гус») розпочав свою кар'єру в НАСА в 1959 році[4][5]. У 1966 році його обрали командиром першого екіпажу «Аполлона», який здійснив політ на низьку навколоземну орбіту. Ця місія закінчилася за місяць до запланованого запуску: 27 січня 1967 року під час пожежі в кабіні на стартовому майданчику загинули Гріссом, Ед Вайт і Роджер Чаффі[6][7].
Волтер Ширра[8] також розпочав свою кар'єру в НАСА в 1959 році[9]. У жовтні 1968 року він був обраний командиром-пілотом «Аполлона-7» — 11-денного випробування на низькій навколоземній орбіті тримісного Командно-службового модуля «Аполлона» і першого пілотованого польоту в рамках програми «Аполлон».
Алан Шепард[10], перший американець, який досяг космосу на кораблі «Меркурій-7[en]» («Фрідом-7»), — спочатку був обраний командиром корабля «Джеміні-3», але через хворобу Меньєра був відсторонений від польоту на час польоту «Джеміні» і допомагав Дональду Слейтону в польотних операціях. Після операції Шепарду повернули льотний статус: він командував «Аполлоном-14» — третьою успішною місією висадки на Місяць.
Усі ці астронавти здійснювали польоти в рамках програми «Джеміні» і, за винятком Вайта, кожен із них командував однією місією «Джеміні» і однією місією «Аполлона»:
Едвард Вайт[11] — ветеран другого екіпажу «Джеміні-4», перший американський астронавт, який здійснив вихіду відкритий космос. Обраний старшим пілотом (2-ге місце) на «Аполлоні-1». Загинув під час пожежі на «Аполлоні-1» разом із Вірджилом Гріссомом і Роджером Чаффі.
Джеймс Макдівітт[12] — командир корабля «Джеміні-4», обраний наприкінці 1966 року для керування першим орбітальним польотом Місячного модуля «Аполлона» з Командно-службовим модулем. Ця місія відбулася в березні 1969 року як «Аполлон-9». Після польоту Макдівітт був призначений керівником операцій з висадки на Місяць, а в серпні 1969 року — керівником програми космічних кораблів «Аполлон».
Френк Борман[13] — командир корабля «Джеміні-7[en]», обраний для управління випробуванням на високій навколоземній орбіті всього космічного корабля «Аполлон». Але затримки не дали змогу вчасно підготувати Місячний модуль до першого польоту в грудні 1968 року, і місію Бормана замінили на перший місячно-орбітальний політ Командно-службового модуля на «Аполлоні-8».
Джеймс Ловелл[14] — ветеран «Джеміні-7» і командир «Джеміні-12[en]», пілот командного модуля (2-ге місце) на «Аполлоні-8». Ловелл став першим, хто здійснив другу місію «Аполлона» як командир «Аполлона-13», третьої спроби висадки на Місяць. Ця місія була невдалою через відмову електричної системи службового модуля, спричинену вибухом бака з рідким киснем[15]. Екіпажу вдалося безпечно повернутися на Землю. Ловелл — єдина людина, яка двічі літала на Місяць, не здійснивши жодної посадки.
Це був перший набір астронавтів, для якого не вимагався досвід пілота-випробувача, але був потрібен досвід пілота військового реактивного винищувача. П'ятеро астронавтів із цієї групи отримали свій перший досвід космічного польоту як другі пілоти на «Джеміні»:
Рассел Швайкарт[27] — пілот Місячного модуля «Аполлон-9». Швайкарт виконав вихід у відкритий космос, випробувавши портативну систему життєзабезпечення, яка використовувалася на Місяці.
Четверта група астронавтів НАСА[en] — група астронавтів-вчених; Гаррісон Шмітт (у центрі) став першим астронавтом-вченим НАСА, який полетів у космос.
У червні 1965 року НАСА визначило групу з п'яти вчених-астронавтів — першу групу, яка отримала кваліфікацію за науковий ступінь, а не за випробування або досвід військового пілота (Базз Олдрін і Юджин Сернан були відібрані до третьої групи, не маючи досвіду пілотування випробувальних літаків, хоча обидва були військовими пілотами відповідно у ВПС та ВМС.). Геолог Гаррісон Шмітт («Джек») брав активну участь у геологічній підготовці астронавтів, які висадилися на Місяць, а також допомагав аналізувати привезені на Землю зразки та готувати звіти про місію. У 1970 році його обрали пілотом Місячного модуля для запасного екіпажу «Аполлона-15» і основного екіпажу «Аполлона-18». Коли через скорочення програми були скасовані місії з 18–20, місячна геологічна спільнота НАСА наполягла на тому, щоб на Місяць відправили хоча б одного геолога, тому Слейтон перевів Шмітта на «Аполлона-17».
У квітні 1966 року НАСА визначило додаткову групу з 19 астронавтів. Жоден із них не мав досвіду космічних польотів до місії «Аполлон».
Кен Маттінглі[30] — обраний головним пілотом Командного модуля «Аполлона-13», Маттінглі за кілька днів до польоту заразився краснухою і лікар відсторонив його від польоту, хоча врешті-решт він не захворів. Він помінявся місцями зі своїм дублером і полетів на «Аполлоні-16». Він також літав на STS-4 і STS-51-C.
Чарльз Дюк[37] — уперше став відомий широкому загалу як фахівець з поширення інформації під час висадки на Місяць корабля «Аполлон-11»; відомий цитатою: «…ми вас чуємо на землі. У вас там купа хлопців, які ось-ось посиніють; ми знову дихаємо. Дуже дякуємо»[38]. Дюк літав пілотом Місячного модуля на кораблі «Аполлон-16».
Кліфтон Вільямс[en][41] — належав до Третьої групи астронавтів НАСА; був призначений дублером пілота Місячного модуля Рассела Швайкарта, але загинув 5 жовтня 1967 року, коли літак T-38, яким він керував, розбився поблизу Таллахассі, Флорида. Його замінив Алан Бін, який полетів на «Аполлоні-12».
Венс Бренд[42] — належав до П'ятої групи астронавтів НАСА; був членом екіпажу підтримки «Аполлонів» -8 і -13; був призначений пілотом-дублером Командного модуля «Аполлона-15». У 1975 році літав у космос у рамках проєкту «Союз — Аполлон» (який не входив у програму «Аполлон»). Також літав на шатлах як командир місій STS-5, STS-41-B і STS-35.
Джо Енгл[en][44] — член П'ятої групи астронавтів НАСА[en]; спочатку був призначений пілотом місячного модуля «Аполлон-17», але втратив своє місце на користь Гаррісон Шмітта. Після «Аполлона» брав участь у випробуваннях підльоту і посадки космічного човна «Спейс Шаттл», а потім командував польотами STS-2 і STS-51-I.
Астронавти «Аполлона», які висаджувалися на Місяць
У період з липня 1969 року по грудень 1972 року на Місяць висаджувалися 12 чоловіків, які здійснили шість посадок на Місяць у рамках програми «Аполлон». Усі вони здійснили по одній посадці. Під час п'яти польотів вони два або більше разів виходили з Місячного модуля для позакорабельних робіт. Станом на січень 2025 року четверо з них живі, їхній середній вік — 91 рік. Більшість астронавтів того часу були військовослужбовцями і під час служби в НАСА вважалися такими, що перебувають на дійсній військовій службі. У кількох виняткових випадках вони вважалися цивільними астронавтами НАСА безвідносно їхньої попередньої військової служби.
Під час останньої з трьох виправлень «Аполлона-17» Гаррісон Шмітт вийшов із Місячного модуля «Аполлона» на поверхню Місяця після Юджина Сернана і, таким чином, став 12-ю і останньою людиною, яка ступила на Місяць. У Місячний модуль Сернан увійшов останнім і, таким чином, став останньою людиною, яка ходила по Місяцю.
Алан Шепард був найстаршою людиною, яка ходила по Місяцю: у цей момент йому було 47 років 80 днів. Наймолодшим був Чарльз Дюк: 36 років 201 день.
У рамках місії «Аполлон-13» на поверхню Місяця мали вийти Джим Ловелл і Фред Хейз[en], але після вибуху в Службовому модулі посадку на Місяць довелося скасувати. Хейз мав ще один шанс висадитися на Місяць як командир «Аполлона-19», але 2 вересня 1970 року всі місії «Аполлонів» після -17 були скасовані.
Джо Енгл[en] тренувався в запасному екіпажі «Аполлона-14» для дослідження Місяця разом із Сернаном, але в основному екіпажі «Аполлона-17» його замінив Шмітт. Шмітт раніше був членом екіпажу разом із пілотом командного модуля «Аполлон-12» Діком Гордоном і очікував польоту на «Аполлоні-18», але після скасування «Аполлонів» -18 і -19 Шмітт замінив Енгла в «Аполлоні-17», залишивши Гордона останнім астронавтом «Аполлона», який пройшов інтенсивну підготовку до місячної експедиції, але на Місяць так і не висадився.
↑Astronaut Bio: Deke Slayton 6/93. web.archive.org. 29 вересня 2006. Архів оригіналу за 29 вересня 2006. Процитовано 22 липня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
↑Kranz, Gene; Sinise, Gary; Lovell, Jim (8 червня 2008), When We Left Earth: The NASA Missions, Dangerous Films, Discovery Channel, процитовано 8 квітня 2025
↑Apollo 1. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 8 квітня 2025.