Григо́рій Юхи́мович Распу́тін (рос.Григорий Ефимович Распутин, потім змінив прізвище на Нових,рос.Новых, охрещений 22 січня 1869 — вбитий 30 грудня 1916) — сибірськийселянин,фаворитМиколи II та цариці Олександри Федорівни, політичний авантюрист, який в ролі «святого старця», що володіє незвичайними здібностями, з'явився у царському дворі і, починаючи з 1907 року, чинив усе більший вплив на самодержця і його сім'ю. В останні роки правління царя Миколи ІІ став чи не найвпливовішою людиною того часу.
Життєпис
Распутін не був ані ченцем, ані святим; за все своє життя він ніколи не належав до жодної релігійної секти.[3] Але він був одержимий релігією[4] і вражав інших своїм пізнанням в Біблії і вмінням доступно її пояснити.[5][6] Його вважали кочівним мандрівником, або прочанином. Була досить розповсюдженою віра в надзвичайні сили Распутіна зцілювати тілесні ушкодження. У 1907 році імператор Микола II та його дружина Олександра Федорівна запросили Распутіна до царського двору для того, щоб він вилікував їхнього тяжкохворого сина — єдиного нащадка престолу, царевичаОлексія, що страждав від гемофілії. На думку цариці, від Распутіна залежало здоров'я її сина та добробут монархії.[7]
Послідовники Распутіна вважали його екстрасенсом та цілителем.[8] Він говорив малозрозумілим сибірським діалектом[9] і ніколи не розмовляв на публіці.[10] Цариця та її сім'я бачили в ньому «людину Божу», ясновидця, проте вороги сприймали його як шахрая, розпусника, демона або іноземного агента.
У той час, як вплив Распутіна на царську родину і був, можливо, перебільшений, історики згодні в тому, що його присутність відіграла значну роль у зміцненні протестів проти царя та його дружини безпосередньо перед самою Лютневою революцією1917 року.[11] Змовники, які не змирились з тим, що селянин був настільки близький до імператорського подружжя, намагались віддалити Распутіна і змусити царицю відмовитись від політичної діяльності.
Пророцтва
Видання «Українська газета» наводить так звані «пророцтва Распутіна», що охоплюють як долі його сучасників, так і набагато пізніші історичні періоди. Видання не вказує походження цих пророцтв[12], тож вони найбільш імовірно є вигадкою неназваних конспірологів.
Містифікація
Увесь життєвий шлях Распутіна складається з невизначеностей і оповитий стількома сумнівними мемуарами, чутками і міфами, що неможливо визначити, що з цього є правдою. Не існує жодної історичної особи, що викликала б таку масу сенсаційної та непідтвердженої інформації, окрім Григорія Распутіна.[13]
Варламов А. Н. Григорий Распутин-Новый. Серия ЖЗЛ. — М: Молодая гвардия, 2007. — 851 с.
Васильев А. Т. Охрана: русская секретная полиция. В кн.: «Охранка». Воспоминания руководителей политического сыска. — М.: Новое литературное обозрение, 2004. Том 2.
Ватала Э. Распутин. Без мифов и легенд. М., 2000
Боханов А. Н. Правда о Григории Распутине. — М: Русский издательский центр, 2011. — 608 с.
Гатиятулина Ю. Р. Музей Григория Распутина //Возрождение исторического центра г. Тюмени. Тюмень в прошлом, настоящем и будущем. Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции. — Тюмень, 2001. С. 24-26.
Илиодор (Труфанов С.) Святой чорт. Записки о Распутине. С предисловием С. П. Мельгунова. Типография т-ва Рябушинских. — М., 1917 г. XV, —188 c.
Коковцов В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903—1919 гг. Тома I и II. Париж, 1933. Глава II
Миллер Л. Царская семья — жертва тёмной силы. Мельбурн, 1988. («Лодья»: репринт)
Никулин Л. Адъютант господа бога. Роман-хроника. — М., 1927 «Рабочий» № 98 — «Рабочий» № 146
Падение царского режима. Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. — М.-Л., 1926—1927. В 7 т.
Полищук В. В., Полищук О. А. Тюмень Григория Распутина-Нового //Словцовские чтения-2006: Материалы XVIII Всероссийской научной краеведческой конференции. — Тюмень, 2006. — С. 97-99.
Пуришкевич В. М. Дневник за 1916 года (Смерть Распутина) // «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990.
Распутинская тема на страницах изданий наших дней (1988—1995): указатель литературы. — Тюмень, 1996. —60 с.
Симанович А.. Распутин и евреи. Воспоминания личного секретаря Григория Распутина. — Рига, 1924.
Чернышов А. Кто же был «на часах» в ночь убийства Распутина во дворе Юсуповского дворца? //Лукич. 2003. Ч. 2. С. 214—219
Чернышов А. В. В поисках могилы Григория Распутина. (По поводу одной публикации) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 7. С. 36-42
Чернышов А. В. Выбор пути. (Штрихи к религиозно-философскому портрету Г. Е. Распутина) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 9. С.64-85
Чернышов А. В. Кое-что о распутиниаде и издательской конъюнктуре наших дней (1990—1991 гг.) // Религия и церковь в Сибири. Сборник научных статей и документальных материалов. — Тюмень, 1991. Вып.2. С. 47-56
Шишкин О. А. Убить Распутина. М., 2000
Юсупов Ф. Ф. Воспоминания (Конец Распутина) Опубликовано в сборнике «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990.
¹ Більшість військових конфліктів більшовиків та білих з новими державними утвореннями не виділяють з Громадянської війни. ² Претенденти на усю територію колишньої імперії. ³ Включно з автономістами. ⁴ Есери офіційно визнавали право націй на самовизначення. ⁵ Більшовики офіційно визнавали право націй на самовизначення за умови встановлення більшовицького уряду.
