Рибалко Світлана Борисівна
Рибалко Світлана Борисівна (нар. 9 листопада 1962, Донецьк) — український мистецтвознавець, сходознавець, арт-критик, педагог, доктор мистецтвознавства (2013), професор (2015)[1]. БіографіяНародилася 9 листопада 1962 року у місті Донецьк. У 1982 році закінчила Донецьке державне художнє училище за спеціальністю «Художнє оформлення», у 1990 — Інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна у місті Ленінград за спеціальністю «Мистецтвознавство». Викладацьку діяльність почала у дитячій художній школі міста Краматорськ, працювала художником-постановником у народному театрі. У 1993–1999 роках ― завідувач кафедри культурології Краматорського економіко-гуманітарного інституту[2]. Від 2000 року працювала на посадах старшого викладача, доцента, завідувача кафедри теорії та історії мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв. У 2001 році захистила дисертацію за темою «Культурно-естетичні універсалії класичної Японії та їх відбиття в образотворчому мистецтві доби Токугава (живопис, графіка)» (науковий керівник — Л. Д. Соколюк), отримала науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. У 2003 році отримала вчене звання доцента. Захистила дисертацію за темою «Традиційне вбрання як репрезентативна модель японської культури» (науковий консультант — О. К. Федорук), здобула науковий ступінь доктора мистецтвознавства (2013). З того часу почала викладати в Харківській державній академії культури на посаді завідувача кафедри мистецтвознавства. Вчене звання професор отримала у 2015 році[3]. Викладає наступні дисципліни: Історія образотворчого мистецтва, Історія образотворчого мистецтва Давнього світу та середніх віків, Основи мистецтвознавства, Експертиза та оцінка творів образотворчого мистецтва, Методи культурологічного аналізу творів мистецтва, Художні традиції народів Далекого Сходу[4]. Під науковим керівництвом С. Б. Рибалко захищено більше 5 кандидатських дисертацій, у тому числі написаних молодими науковцями з Японії (Овакі Чіеко «Японський період у творчості Давида Бурлюка (1920—1922)», 2008 рік), КНР (Тен Жи «Китайська монументальна скульптура: традиції та сучасність», 2009 рік) та ін.[5] Викладацьку діяльність поєднує з практичною та науковою: кураторські виставкові проєкти, експертиза творів мистецтва Східної Азії, наукове редагування фахових видань з питань мистецтва. Науково-творча діяльність охоплює різноманітні аспекти японської художньої культури, європейського орієнталізму, сучасних художніх процесів в Україні. Наукові інтереси стосуються питань семіотики мистецтва та мистецтва Сходу. Започаткувала роботу секції японістики та синології при Харківській державній академії культури та Центр сходознавчих студій при Харківській державній академії дизайну і мистецтв (зі сходознавцем Є. Котляром)[3]. Науковиця є членом спеціалізованих вчених рад Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури та К 64.109.01 у Харківській державній академії дизайну і мистецтв. Брала участь у складі 4 експертних комісій Міністерства освіти і науки України, в роботі журі мистецьких конкурсів. Член редакційної колегії наукового фахового видання «Культура України»[4]. С. Б. Рибалко — член Харківської організації Національної спілки художників України з 2000 року. Є також членом Міжнародної асоціації арт-критиків при ЮНЕСКО з 2006 року (AICA, Франція), Європейської асоціації дослідників Японії з 2010 року (EAJS, Німеччина), Міжнародної асоціації дослідників Японії з 2011 року (IAJS, Японія)[6]. Є учасником міжнародних наукових конференцій в Україні та за кордоном (США, країни ЄС, Східної Азії). Японську культуру вивчає близько 30 років, колекціонує кімоно XX століття. Вперше потрапила до Японії у 2005 році, де вивчала колекції кімоно[7]. Активно виступає як куратор арт-проєктів, пов'язаних із культурою і мистецтвом Японії та Китаю. Організувала кілька десятків виставок у Харкові, Києві, Львові, Черкасах, Нінбо (Китай)[8]. У 2017 році в Обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва була представлена виставка С. Б. Рибалко «Шовковий вітер: японське кімоно ХХ ст.». У своєму проекті автор поєднала справжні японські артефакти, які уособлюють мистецтво вбрання Японії з експедиційними та архівними матеріалами. Гості виставки змогли побачити дівоче фурісоде, дитяче святкове вбрання, вбрання для жінок, японські аксесуари. Під час роботи виставки проводились лекції з історії японського одягу[9]. У 2018 році в галереї «Мистецтво Слобожанщини» прочитала цикл лекцій «Путешествие на Дальний Востокː культура, события, люди»[10]. Науковиця провела близько десяти експедицій у Китаї та Японії, вивчала чайну церемонію, мистецтво Содо, стажувалася в театральній школі Но[3]. Від 2016 року виступає організатором і куратором міжнародного науково-творчого проєкту «Китай очима українських художників»[11]. У лютому 2023 року на базі Bibliotheca Hertziana — Інституту історії мистецтв Макса Планка (зараз є одним з інститутів гуманітарної секції Товариства розвитку науки Макса Планка) у Римі брала участь у науково-дослідному семінарі «Навігація крізь історію українського мистецтва». Дослідниця виступила з доповіддю «Японізм в українському мистецтві кінця ХІХ — першої третини ХХ ст.»[12]. Науковий доробокАвтор понад 200 наукових та науково-популярних публікацій: монографій, каталогів виставок, статей.
Примітки
Джерела
Посилання |
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
