Садовський Йосип Антонович

Йосип Антонович Садовський
Народився	10 листопада 1929(1929-11-10) Струцівка, Коростишівський район, нині Житомирський район, Житомирська область
Помер	15 січня 2008(2008-01-15) (78 років) Львів
Національність	українець
Громадянство	СРСР→ Україна
Навчання	Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва
Напрямок	скульптура
Роки творчості	1965—2008
Вплив	Валентин Борисенко, Іван Якунін
Працював у містах	Львів, Червоноград, Самбір, Луцьк
Нагороди

Йо́сип Анто́нович Садо́вський (10 листопада 1929, с. Струцівка, Коростишівський район, нині Житомирський район, Житомирська область — 15 січня 2008, Львів) — український скульптор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1979).

У 1966 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), де його вчителями були Валентин Борисенко та Іван Якунін.

Багаторічний голова Львівської організації Спілки художників у 1980-х роках. Професор Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Професор сакрального мистецтва у Львівській Духовній Семінарії УАПЦ та Львівській православній богословській академії УПЦ КП (нині ПЦУ). Ініціатор та співорганізатор заснування й будівництва у Львові Палацу мистецтв^[1]. Входив до складу журі конкурсу проєктів пам'ятника Володимирові Кубійовичу у Львові 2001 року^[2]. Останні десятиліття у своїй творчості глибоко перейнявся релігійною тематикою^[1].

Помер у Львові, похований на 78 полі Личаківського цвинтаря.

Головним твором свого життя сам скульптор вважав останню працю — «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного». Цьому твору, що напевно є одночасним прикладом не одного жанру та стилю, автор присвятив останні 5 років життя, але йшов до нього — як сам стверджував — протягом всього свого творчого шляху^[3].

Наразі коротко про сам твір. Звичайно, він не складається в класичне визначення видів і жанрів образотворчого мистецтва. Узагальнено його можна назвати скульптурою, але обмовимось: з елементами монументального малярства (вітражі), мистецької каліграфії (написи), декоративно-ужиткового мистецтва (орнаментальні вставки), графіки. Ще проблемніше вкласти твір у якусь систему класичних стилів, бо тут виразно проступає їхній синтез чи, точніше, синкретизм: стилі не тільки єднаються в одне ціле, а й взаємодіють — доповнюють чи протистоять один одному. Можна провести аналогії з низкою модерністських напрямів - конструктивізмом, аванґардизмом, кінетичним мистецтвом, архітектурою, абстрактним експресіонізмом, і, може, хтось у «Вітрильнику…» спостереже певні ознаки сюрреалізму чи поп-арту. Але, на наш погляд, за всіх можливих паралелей, що могли б прикласти до цього твору мистецтвознавці, «Вітрильник…» — то вповні ані те, ні друге, ні третє. Це унікальний щодо стилістики твір, оригінал із оригіналів, особистий чи індивідуальний стиль автора. Якщо хтось захоче, назвімо цей стиль садовізмом

^[4].

• «Ранок» (1965).
• «Верховинці» (1969).
• Пам'ятник на могилі І. П. Вовка на Личаківському цвинтарі (1969)^[5].
• «Мамай» (1968, мідь, гальванопластика, 120×120)^[6].
• «Робітник» (1970, мідь, гальванопластика, 100×80×40)^[6].
• Пам'ятник Паші Савельєвій у Луцьку (1972, співавтори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор В. Семененко)^[7].
• Портрет командира бойової групи Народної гвардії ім. І. Франка І. П. Вовка (1972, тонований гіпс, 72×50×52)^[8].
• «Бригадир монтажників А. Кравець» (1975, кована мідь, 90×70×76)^[9].
• Пам'ятники загиблим у селах Млиниська (1971)^[10], Монастирець Стрийського району (1974, співавтор Зінаїда Расіна)^[10], Тур'я Буського району (1975)^[11].
• «Кавалер Ордена Трудової Слави штампувальниця Львівського автобусного заводу К. Марценків» (1975, шамот, 43×35×40)^[9].
• Портрет колишнього начальника Городоцького районного відділу КДБ М. В. Лабузова (1977, бронза, 62×40×29)^[8].
• Портрет художника Романа Сельського (1977, шамот, 48×25×32)^[12][13].
• Барельєф «В. І. Ленін» (1977, бронза, 160×130×52)^[8].
• Портрет Героя Соціалістичної Праці А. А. Акімова (1977, штучний граніт, 62×27×31)^[8].
• «Шахтар» (1977, штучний граніт, 112×87×38)^[12].
• 6-метрова статуя шахтаря «Шахтарська слава» при в'їзді до Шептицького (1978, кована мідь, архітектор Анатолій Консулов)^[14].
• Портрет Народного артиста СРСР Б. Романицького (1978, бронза, 70×40×30)^[15].
• Монументальний знак «Борцям за владу Рад» у Львові (1979).
• Пам'ятник Володимирові Леніну на площі Ринок у Самборі (1979, архітектор Анатолій Консулов)^[16].
• «Навіки разом» (1979)^[17].
• «Нескорені», композиція присвячена Народній гвардії імені І. Франка (1979, бронза, 158×110×60)^[15].
• «Портрет першого секретаря жидачівського райкому КПУ П. Брича» (1980, тонований гіпс^[18], також мідь, 90×60×32^[19]).
• Пам'ятник Іванові Франку в Лішні (1981, архітектор І. Француз)^[20].
• Портрет бригадира шахтарів М. С. Школяренка (1982, тонований гіпс, 77×45×37)^[21].
• «Ікари» (1982, співавтор Ярослав Скакун, тонований гіпс, 154×100×85)^[21].
• «Партизанка» (1985, тонований гіпс, 120×64×54)^[22].
• Портрет матері (1985, тонований гіпс, 63×48×33)^[22].
• Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Еммануїл Мисько)^[23].
• «І. Франко» (1986, тонований гіпс, 124×49×38)^[24].
• «Франківська плеяда» або М. Коцюбинський, М. Лисенко, Леся Українка, І. Труш, В. Стефаник (1986, склоцемен, 80×172×68).^[24]
• Проект пам'ятника Іванові Франку в Івано-Франківську (не пізніше 1987)^[25].
• Проєкт пам'ятника Шевченку для Дрогобича від 1988 року (співавтори архітектор Василь Каменщик, скульптор Іван Самотос). Затверджений, але не був реалізований^[26].
• «Покрова Пресвятої Богородиці» (1998).
• «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного» (2008). Робота не завершена. Експонувалася в Національному музеї у липні 2008 року після смерті автора^[1]. Композиція знищена кількома роками пізніше^[27].
• Пам'ятник Іванові Франку в селі Нагуєвичі (у співавторстві).
• Меморіальна таблиця у Львові до 100-річчя з дня народження Фелікса Дзержинського^[28].