Систематична теологія (Тілліх)

Ця стаття стосується теми
Протестантизм
Теми Критика Культура Демографія Еклезіологія Велике пробудження Історія Переслідування Реформація
Історія 95 тез Лейпцизький диспут Ауґзбурзький мир Дисентери Пуритани Гугеноти Варфоломіївська ніч Пієтизм Велике пробудження
Теологічні засади П'ять основ протестантського богослів'я Sola scriptura Solus Christus Sola gratia Sola fide Soli Deo
Головні течії Адвентизм Анабаптисти Англіканство Баптизм Кальвінізм Лютеранство Методизм П'ятдесятництво
Другорядні течії Рух Дослідників Біблії Східний протестантизм Рух святості Ірвінгіанство Плімутські брати Протопротестантизм (Гусити та Вальденси) Квакерство Брати Шварценау Швенкфельдисти Решта
Масові релігійні рухи Харизматичний рух Євангелізм Неохаризматичний рух
Інші напрями розвитку Армініанство Християнський фундаменталізм Криптопротестантизм Ауґзбурзький католицизм Ліберальне християнство Неоортодоксия Палеоортодоксія Пієтизм Пуританство
Пов'язані рухи Домашня церква Нонденомінаційне християнство Духовне християнство
Портал «Християнство»
п о р

«Систематична теологія» (англ. «Systematic theology») — фундаментальна праця з догматики протестантського теолога Пауля Тілліха, опублікована в 1951—1963 роках^[1][2]. Описана в контексті діалектичної теології та в дусі екзистенціалізму, переосмислюючи теологію та сутність християнства в сучасному суспільстві.

Тілліх критикує християнський фундаменталізм і протестантську ортодоксію за ігнорування «фактору ситуації» (контексту сучасності). Він вважає, що теологія має тримати середній шлях між потребами сучасності та істинами віри («керигма»). Ухил у будь-яку зі сторін шкідливий, оскільки в першому випадку, вона відійте від фундаментальних основ віри та втратить власну ідентичність, а в другому — буде відірваної від реальності, не матиме ні духовного, ні морального значення та впливу. При цьому Тілліх спирається на реформаторське богослов'я Карла Барта та захищає його. Теологію Тілліх визначає як «методичний виклад змісту християнської віри». На питання співвідношення теології та науки (і філософії) автор наголошує, що в теології не може бути наукової відстороненості від предмета. Теолог захоплений предметом віри. На відміну від філософа теолог служить не загальному, а конкретному («логосу в плоті»). Основним джерелом теології згідно Тілліха є Біблія, але не заперечує він важливості як «деномінаційної традиції», так і «культурної традиції». При цьому Тілліх критикує Шлейермахера за абсолютизацію релігійного досвіду, зауважуючи, що досвід не є джерелом, а провідником істини. У серцевині Біблії лежить послання про «виправдання вірою». На думку Тілліха теологія може і має бути раціональною, оскільки вона інтерпретує Одкровення мовою свого часу, часто запозичуючи філософські та наукові терміни. Тому, крім «екзистенційної чистоти» (віри), необхідна «семантична ясність» (розум). Разом з тим теології властиві і «парадоксальні постулати» (діалектика), і «дедуктивна система християнської істини» все ж таки неможлива (через її «екзистенційний характер»).

Принциповим для Тілліха є протиставлення Одкровення (екзистенційного виявлення потойбіччя) та інформації. Новий Заповіт містить інформацію для історика чи філолога, але вони не здатні сприйняти Одкровення у ньому. І навпаки: Петро сприйняв Ісуса як Христа перед тим, як зміг сформулювати інформацію про нього. Трьома характеристиками Одкровення він називає диво, таємницю та екстаз. Одкровення завжди має на увазі пророка — провідника Одкровення. Ідолопоклонство — це спроба замкнути Одкровення на його провіднику. У цьому контексті Тілліх трактує розп'яття як жертву історичним існуванням заради урочистості Благої вісті. Говорячи про Бога, автор намагається відокремити його від категорії існування та висловити як «граничну турботу» людини. Також Тілліх поділяє Слово Боже і Біблію. Більшість біблійних сюжетів він трактує як міфи (символи), не заперечуючи їх істинності, але критикуючи буквальне їх тлумачення. Так Творіння і Гріхопадіння ототожнюються («Творіння і Падіння збігаються остільки, оскільки немає такого моменту в часі та просторі, в якому створена благость була б актуалізована і мала б існування»), так само як Розп'яття, Воскресіння і Вознесіння. Описувану Біблією гріховність Тілліх трактує як відчуження, яке долається любов'ю Христа до людей («Нове Буття»).

Теологія є функцією християнської церкви, і її метою є «служити потребам церкви». Існують дві основні потреби, які повинна задовольняти богословська система:

1) «ствердження істинності християнського послання [керигми]» і

2) «інтерпретація цієї істини для кожного нового покоління (ситуації)».

Теологія повинна рухатися туди-сюди між двома полюсами вічної істини керигми (християнського послання) та тлумачення цієї істини в кожному новому контексті (ситуації), і вона повинна уникати ризику підкреслення або виключення одного за рахунок іншого. Керигматичне богослів'я наголошує на незмінній природі послання, але потребує апологетичного богослов'я для його завершення^[3].

• Діалектична теологія
• Історія протестантизму
• Послання до римлян (Барт)
• Новий заповіт та міфологія
• Історія догматів

1. ↑ Systematic Theology (in 3 volumes). Chicago, IL: University of Chicago Press.
2. ↑ Paul Tillich Resources - Reader's Guide. people.bu.edu. Процитовано 13 жовтня 2022.
3. ↑ Paul Tillich Resources - Reader's Guide. people.bu.edu. Процитовано 13 жовтня 2022. Theology is a function of the Christian church and its purpose is to “serve the needs of the church”. There are two basic needs that a theological system must address: 1) ”the statement of the truth of the Christian message [kerygma]” and 2) ”the interpretation of this truth for every new generation [the situation]”. Theology must move back and forth between the two poles of the eternal truth of the kerygma (the Christian message) and interpretation of this truth in every new context (the situation), and it must avoid the hazard of emphasizing or excluding one at the expense of the other. Kerygmatic theology emphasizes the unchangeable nature of the message but needs apologetic theology for its completion.