Ліберальне християнство

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Ліберальне християнство, також відоме як ліберальна теологія, а історично як християнський модернізм,^[1] — це рух, який інтерпретує християнське вчення з урахуванням сучасних знань, науки та етики. Воно наголошує на важливості розуму і досвіду над доктринальним авторитетом. Ліберальні християни розглядають свою теологію як альтернативу атеїстичного раціоналізму і теології, заснованої на традиційному тлумаченні зовнішніх авторитетів (таких як Біблія або священний переказ).^[2][3][4]

Ліберальна теологія виросла з раціоналізму та романтизму епохи Просвітництва XVIII та XIX століть. До кінця XIX і початку XX століть воно характеризувалося прийняттям дарвінівської еволюції, використанням сучасної біблійної критики та участю у русі Соціального Євангелія.^[5] Це був період, коли ліберальне богослов'я було найбільш домінуючим у протестантських церквах. Вплив ліберальної теології зменшився зі зростанням неоортодоксії у 1930-х роках та теології звільнення у 1960. Католицькі форми ліберальної теології виникли наприкінці ХІХ століття. До XXI століття ліберальне християнство стало екуменічною традицією, що включає як протестантів, і католиків.^[5]

У контексті теології слово «ліберал» не належить до політичного лібералізму, його слід відрізняти від прогресивного християнства^[1].

Ліберальне християнство було найвпливовішим в основних протестантських церквах на початку XX століття, коли його прихильники вірили, що зміни, які воно завдасть, стануть майбутнім християнської церкви. Його найбільшим і найвпливовішим проявом стало Християнське соціальне євангеліє, найвпливовішим представником якого був американський баптист Уолтер Раушенбуш. Раушенбуш виділив чотири інституціоналізовані духовні зла в американській культурі (які він визначив як риси «особистісних сутностей», організацій, здатних мати моральну силу): це індивідуалізм, капіталізм, націоналізм і мілітаризм.

Інші наступні теологічні рухи всередині американського протестантського напряму включали політичну теологію визволення, філософські форми постмодерністського християнства і різноманітні теологічні впливи, як християнський екзистенціалізм (що бере початок від Серена К'єркегора і включає інших теологів і вчених, таких як Рудольф Бультман та Пауль Тілліх) і навіть консервативні рухи, такі як нео-євангелізм, нео-ортодоксія та палео-ортодоксія. Діну М. Келлі, ліберальному соціологу, на початку 1970-х років було доручено вивчити цю проблему, і він визначив потенційну причину занепаду ліберальних церков: те, що деякі вважали надмірною політизацією Євангелія, і особливо їхнє очевидне пов'язання Євангелія з політичними цілями лівих демократів.

У 1990-х і 2000-х роках відбулося відродження не доктринальних, богословських робіт з біблійної екзегези та теології, прикладом яких є такі постаті, як Маркус Борг, Джон Домінік Кроссан, Джон Шелбі Спонг, Карен Армстронг та Скотті МакЛеннан.