Ситник Олександр Васильович

Ситник Олександр Васильович
Народився	24 січня 1920(1920-01-24)  Батурин
Помер	2 листопада 1992(1992-11-02) (72 роки) або 20 жовтня 1991(1991-10-20) (71 рік)  Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	скульптор, педагог
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна
Відомі учні	В'ялий Володимир Петрович, Духовенко Семен Ілліч, Петренко Володимир Васильович, Левчук Георгій Петрович і Рапопорт Борис Ізраїльович
Членство	Національна спілка художників України
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі[1]

Олекса́ндр Васи́льович Си́тник (* 24 січня 1920(19200124), Батурин — 2 листопада 1992, Київ, Україна) — радянський український скульптор. Член Спілки художників УРСР.

Народився в Батурині в сім'ї кравців. У 1937 році вступив в Одеське художнє училище, і після закінчення 3-го курсу, в 1940 році вступив до Інституту ім. І. Репіна Академії мистецтв СРСР в Ленінграді.

З початком Німецько-радянської війни, вступає до лав 1-ї Василеостровської добровольчої армії народного ополчення. Але у вересні 1941 р. потрапляє у полон.

Після війни відновлюється в інституті і успішно закінчує його у 1950 році (спочатку майстерня О. Т. Матвєєва, після війни — В. О. Синайського).

У 1950—1971 рр. — викладач скульптури, малюнку і композиції у Дніпропетровському художньому училищі.

Влітку 1971 року переїхав до Києва. З 1971 р. — викладач та начальник навчальної частини Київського художньо-промислового технікуму. Працював і в Художньому фонді України.

Помер у Києві 2 листопада 1992 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Серед багатьох робіт скульптора (станкова і монументальна скульптура), зокрема:

• Станкова: «Смольний» (1950); «Захисники Брестської фортеці» (1958);
• Пам'ятники в м. Дніпро (колишній Дніпропетровськ):
  • «Скорботна» — пам'ятник загиблим студентам Дніпропетровського університету у роки ІІ світової війни (1967, з граніту; у співавт. з К. Чеканьовим і В. Щедровою);
  • Пам'ятник Михайлові Ломоносову (Дніпро) (1971, з граніту)^[2][3];
  • Пам'ятник генералу Пушкіну Юхиму Григоровичу: являє собою танк Т-34 часів Другої Світової війни^[4].
• Погруддя «Нескорена полтавчанка — Ляля Убийвовк» (1981);
• Пам'ятник загиблим воїнам-односельцам (1982, кована мідь);
• Пам'ятники у Батурині:
  • Герою Радянського Союзу Миколі Кадуну (1975);
  • «Скорботна мати Україна», військовий меморіал (1991 рік; на території парку «Кочубеївський» (вулиця Гетьманська, 74)^[5].

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

• Вони народились на Батуринщині — Гетьманська столиця (автори виставки наукові співробітники Блажко Юлія, Шепель Ірина)

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.