В'ячеслав Іванович Старшинов (6 травня 1940, Москва, СРСР) — радянський хокеїст, центральний нападник. Олімпійський чемпіон. Заслужений майстер спорту (1963).
Біографія
Вихованець московського «Спартака». За основний склад клубу виступав з сезону 1957/1958. У 60-х роках його партнерами були брати Борис і Євген Майорови[1]. Триразовий чемпіон СРСР, дворазовий володар національного кубка. На момент завершення виступів — найрезультативніший гравець в історії чемпіонатів СРСР (405 голів у 540 матчах)[2]. Це досягнення вдалося перевершити лише Борису Михайлову[3]. До списку кращих хокеїстів країни входив тринадцять разів (1959—1971).
У 1972—1974 роках — старший тренер «Спартак», срібного призера чемпіонату 1973. Три сезони працював граючим тренером в японській команді «Одзі Сейсі».
Дворазовий олімпійський чемпіон. Переможець д'евяти чемпіонатів світу і восьми чемпіонатів Європи. У 1969—1971 роках — капітан національної команди. Кращий нападник чемпіонату світу-1965. На Олімпіадах і світових першостях провів 78 матчів (64 закинуті шайби), а всього у складі збірної СРСР — 182 (149). Учасник першої суперсерії з канадськими професіоналами з Національної хокейної ліги у 1972 році. На лід виходив у другій грі.
Закінчив Московський авіаційно--технологічний інститут (1964). 1975 року здобув науковий ступінь — кандидата педагогічний наук. 1979 року очолив кафедру фізичного виховання Московського інженерно-фізичного інституту.
У 1987—1990 — голова Федерації хокею РРФСР. У 1999—2003 роках — віце-президент «Спартак» (Москва). У 2002 році — президент «Спартака». З 2004 року — президент Асоціації підприємств спортивний індустрії.
Автор книг «Я — центрфорвард» (1971), «Хокейна школа» (1974).
Член Клубу Всеволода Боброва (588 шайб, 3 місце)[4]. Обраний до Зали слави Міжнародної федерації хокею (2007).
