Якушев Олександр Сергійович

	Олександр Якушев
Особові дані
Народження	2 січня 1947 (78 років); Балашиха, СРСР
Зріст	190 см
Позиція	крайній нападник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Звання	Заслужений майстер спорту СРСР Заслужений тренер СРСР
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

Олександр Сергійович Якушев (рос. Александр Сергеевич Якушев, нар. 2 січня 1947, Балашиха, Московська область, СРСР) — радянський хокеїст, що грав на позиції крайнього нападника. Олімпійський чемпіон. Заслужений майстер спорту СРСР (1970). Заслужений тренер СРСР (1992).

Спортивна кар'єра

Сімнадцять сезонів захищав кольори московського «Спартака». Більшість часу його партнером був Володимир Шадрін. Атакувальні ланки Олександр Мартинюк — Шадрін — Якушев, Віктор Шалімов — Шадрін — Якушев за найбільше голів у чемпіонаті отримували приз «Три бомбардири» (1973, 1976)^[1]^[2]. Також їхніми партнерами були Віктор Ярославцев і Євген Зимін. Тричі забивав найбільшу кількість голів у першості Радянського Союзу: 1969 (50), 1974 (26), 1976 (31). Тричі ставав чемпіоном СРСР і двічі — переможцем національного кубка. Всього в чемпіонаті СРСР провів 563 матчі (339 голів).

У дебютному матчі за збірну СРСР відзначився голом у воротах канадської команди (2:1, 2 лютого 1965 року). Переможець Олімпійських ігор у Саппоро (1972) і Інсбруку (1976). Учасник десяти чемпіонатів світу і Європи, де здобув по сім нагород найвищого ґатунку. На чемпіонаті світу 1975 року був визнаний найкращим нападником. За версією спортивних журналістів двічі обирався до символічної збірної чемпіонатів світу (1974, 1975). На Олімпіадах і світових першостях провів 90 матчів (64 голи), а всього у складі збірної СРСР — 221 (145).

Найрезультативніший гравець збірної Радянського Союзу у перших суперсеріях з професіоналами Національної хокейної ліги і Всесвітньої хокейної асоціації. У чотирьох московських матчах визнавався найкращим гравцем своєї команди. У другій половині 70-х грав проти північноамериканських професіоналів у складі московського клубу «Крила Рад» (1976), збірній клубів СРСР (1977) і «Спартака» (1978). Всього у цих змаганнях провів 31 матч (22+13).

За підсумками сезону 1975/1976 був обраний до символічної збірної Радянського Союзу. Дванадцять разів входив до списку кращих хокеїстів країни (1965, 1967—1971, 1973—1977, 1979). Член Клубу Всеволода Боброва (517 шайб, 7 місце).

Разом з «спартаківцями» Валентином Гурєєвим і Олексієм Костильовим виступав три сезони за австрійську команду «Капфенберг». У 109 іграх Австрійської хокейної ліги набрав 253 очки (108+145).

На тренерській ниві працював з командами «Спартак» (Москва), «Целль-ам-Зе» (Австрія), «Амбрі-Піотта» (Італія) і «Витязь» (Подольськ). У 1998—2000 роках очолював національну збірну Росії.

2003 року був обраний до Зали слави Міжнародної федерації хокею, а 2018 — до Зали слави хокею.