Стефка Костадинова
Стефка Костадинова (болг. Стефка Костадинова, нар. 25 березня 1965) — колишня болгарська легкоатлетка, що спеціалізувалася в стрибках у висоту, олімпійська чемпіонка, рекордсменка світу. Президент Болгарського олімпійського комітету. Костадинова встановила світовий рекорд 2 м 9 см у стрибках у висоту на чемпіонаті світу в Римі у 1987. До 7 липня 2024 року це був один із найстаріших світових рекордів у легкій атлетиці: його перевершила українка Ярослава Магучіх, стрибнувши в Парижі на 2,10 м. Всього Костадинова встановила 7 рекордів, 3 на відкритих стадіонах, 4 в залах. Вона стрибала понад 2 метри 197 разів. Їй належить також олімпійський рекорд 2 м 5 см, встановлений на Іграх в Атланті, де вона здобула звання олімпійської чемпіонки. На Сеульській олімпіаді Костадинова виборола срібло. Стефка Костадинова двічі ставала чемпіонкою світу на відкритих стадіонах і п'ять разів у приміщенні. Чотири рази, в 1985, 1987, 1995 та 1996, її проголошували найкращою спортсменкою Болгарії. Вона входить у список 10 найкращих легкоатлетів XX століття, оголошений IAAF. БіографіяНародилася у Пловдиві у 1965 році. Батьки розлучилися, коли Стефка була ще маленькою дівчинкою, і її виховувала мати за допомогою своїх батьків. Пізніше мати одружилася знову, в цьому шлюбі народилася сестра Стефки, на 7 років молодша за неї. Спортсменка з похвалою відгукується про вітчима, який «був з нею в найважчі роки».[1] 1989 року Костадинова одружилася зі своїм тренером Миколою Петровим. У 1995 році народила сина Миколу.[2] Спортсменка відновила тренування вже через 20 днів після пологів, почавши залишати його під опікою своєї матері, а через пів року після пологів виграла чемпіонат світу в Гетеборзі. Костадинова і Петров розлучилися в 1998.[3] У 2007 році спортсменка пошлюбила давнього друга Миколу Попвасильова.[2] Спортивна кар'єраСпортивна освіта та перші роки кар'єриУ дитинстві займалася плаванням та гімнастикою.[4] У 11 років була включена до команди з легкої атлетики, а через рік, будучи високою для свого віку, зосередилася на стрибках у висоту.[5] Закінчила спортивну школу «Васил Левскі» у Пловдіві, тренувалася у Добрі Іванова та Ене Петрова.[6] Протягом подальшої кар'єри представляла спортивний клуб «Тракія» (Пловдів).[7] Згодом закінчила відділення спортивної педагогіки Пловдівського університету.[8] Зростанню молодої спортсменки сприяла болгарська школа стрибків у висоту, яка була однією з найсильніших у світі (зокрема, болгарка Людмила Жечова 1984 року встановила світовий рекорд — 2,07 м). У 14 років Костадинова отримала звання майстра спорту Болгарії, в 17 років вперше подолала висоту 1,90 м, аа 1984 року, у 19 років, — 2,00 м.[9]. Виконуючи цей стрибок, Костадинова порвала м'язи стегна, але відразу звернула увагу біль. На лікування запущеної травми пішов рік, за який молода спортсменка розлучилася з тренером Ене Петровим.[10] Початок роботи з Петровим, перші міжнародні перемоги та світові рекордиКостадинова почала працювати з тренером Миколою Петровим після того, як у 17 років виграла у Будапешті перші у кар'єрі міжнародні змагання.[5] У цей час Петров був зовсім молодим тренером — різниця у віці між ним та його підопічною становила лише 6 років.[11] У 1985 році Костадинова стала чемпіонкою Європи та переможницею Світових ігор у приміщенні[12] з результатами, відповідно, 1,95 та 1,97 м. Того ж року перемогла у своїй дисципліні на Кубку світу (результат 2,00 м; збірна Європи, яку представляла болгарська спортсменка, посіла 3-те місце в командному заліку[13]), виграла фінал Гран-прі, чемпіонат Болгарії та Ігри Балканських країн.[14] Всього за рік брала участь у 25 змаганнях, не програвши жодного з них.[15] Наприкінці травня 1986 повторила світовий рекорд у стрибках у висоту, а через тиждень встановила новий рекорд[16] на змаганнях в Софії — 2,08 м, що на 1 см перевищувало результат, показаний в 1984 Жечевою-Андоновою.[12] Знову виграла чемпіонат Болгарії та Ігри Балканських країн, а також стала чемпіонкою Європи на відкритих стадіонах з результатом 2,00 м та переможницею Ігор доброї волі у Москві (2,03 м).[14] 1987 рік Костадинова почала з перемоги в чемпіонаті Європи в приміщенні з результатом 1,97 м. Після цього виграла чемпіонат світу в приміщенні з результатом 2,05 м, що стало новим світовим рекордом у приміщенні, і Кубок Європи (2,00 м).[17] До Риму на чемпіонат світу на відкритих стадіонах їхала як фаворитка.[18] Пройшла кваліфікацію з результатом 1,91 м. Фінальні змагання 30 серпня почала з висоти 1,85 м, яку взяла з першої спроби, як і наступні висоти 1,85, 1,89, 1,93, 1,96, 1,99 і 2,02 м. До цієї висоти в секторі у Костадинової залишалася вже тільки одна суперниця — ексрекордсменка світу Тамара Бикова. Бронзова призерка чемпіонату, Зузанне Байєр, зуміла подолати тільки висоту 1,99 м. Висоту 2,04 м болгарка взяла лише з третьої спроби, але цю ж висоту подолала і Бикова. Однак коли Костадинова з другої спроби подолала висоту у 2,06 м, радянській спортсменці цей результат не підкорився. Вона спробувала взяти 2,08 см, але не досягла успіху. Після цього Костадинова відмовилася від стрибка на 2,08 і замовила нову висоту — 2,09 м, на сантиметр вищу за свій світовий рекорд. Друга спроба болгарки на цій висоті виявилася успішною. За наступні 35 років цей рекорд не вдалося поліпшити нікому.[19] При цьому через 30 років комп'ютерний аналіз, проведений у лабораторії нових досліджень у легкій атлетиці в США, показав, що найвдалішим технічно на цьому змаганні був навіть не фінальний стрибок Костадинової, а її третя спроба на висоті 2,04 м, яку болгарка взяла із запасом щонайменше в 15 см.[20] Чемпіонат світу для Костадинової не став останнім змаганням, виграним 1987 року, — трохи пізніше вона також була першою у фіналі Гран-прі.[17] Всього за сезон спортсменка виконувала стрибки на 2,00 м і вище на 23 змаганнях.[20] У 1988 році знову виграла чемпіонат Болгарії, Ігри Балканських країн та чемпіонат Європи у приміщенні (2,04 м). Встановила новий світовий рекорд у приміщенні (2,06 м).[21] На Олімпійських іграх у Сеулі болгарка, проте, залишилася лише другою, несподівано програвши американці Луїзі Ріттер. Хоча результат Ріттер (2,03 м) був досить високим і став новим олімпійським рекордом, для Костадинова це була звичайна висота, яку вона за кар'єру брала майже 30 разів. У Сеулі, однак, вона зуміла подолати планку лише на висоті 2,01 м. Через рік було опубліковано дослідження, яке показало відмінності в біомеханіці стрибків Костадинова в Римі та Сеулі. Автори дослідження дійшли висновку, що болгарську спортсменку підвело розміщення сектора для стрибків у висоту на сеульському стадіоні, через яке перші кілька кроків розбігу їй (як і суперницям) доводилося робити по трав'яному газону. Висновок про те, що Костадиновій так і не вдалося пристосуватися до цих умов, підтвердили пізніше сама спортсменка та її тренер.[22] Подальші виступи Після невдачі на Олімпіаді 1988 року Костадинова виграла в Будапешті черговий чемпіонат світу в приміщенні з результатом 2,02 м[23] і залишалася серед лідерів світових стрибків у висоту ще майже десять років. До 1996 року на її рахунку було 20 стрибків на висоту 2,05 м і вище, тоді як у решти всіх стрибунок разом узятих — лише 5.[24] До 1997 року болгарка долала висоту 2,00 м у кожному сезоні, крім 1990 року. Цього року Костадинова перенесла операцію після перелому п'яткової кістки поштовхової ноги. Спочатку реабілітацію після операції вона проходила в Болгарії, але, коли болі не припинилися навіть за 60 днів, відправилася до Німеччини до лікаря національної футбольної збірної Хессу, який зміг привести її в норму.[25] Після цього на її рахунку були перемоги у чемпіонатах Болгарії 1991 та 1996 років, срібні медалі Кубка Європи 1996 та чемпіонату Європи у приміщенні 1992 року, перемоги у чемпіонаті Європи у приміщенні 1994 року та фіналі Гран-прі 1993 року.[23] Вона ще двічі виграла чемпіонат світу в приміщенні (1993 та 1997 — обидва рази з однаковим результатом 2,02 м) та ще один раз — чемпіонат світу на відкритих стадіонах (1995, з результатом 2,01 м).[23] На Олімпіаді 1992 року Костадинова виступала з травмою ахіллового сухожилля, страждаючи від болю. Перші три спроби у фіналі були успішними, але потім болгарка тричі збила планку на висоті 1,97 м і залишилася четвертою.[26] Олімпійське золото з результатом 2,02 м виграла чемпіонка світу 1991 року німкеня Гайке Генкель. Костадинова реабілітувалася через чотири роки в Атланті.[27] Напередодні змагань, акліматизуючись до американських умов, спортсменка, за словами її тренера Миколи Петрова, взяла на тренуванні висоту 2,07 м.[28] На самій Олімпіаді її суперницями виявилися українка Інга Бабакова і грекиня Нікі Бакоянні. До результата 2,01 м усі три стрибунки йшли синхронно, причому Костадинова і Бабакова витрачали на кожну висоту тільки по одній спробі. Висота 2,03 виявилася нездоланною для Бабакової, але Бакоянні взяла і її, встановивши новий національний рекорд. Вдалося їй це, однак, тільки з третьої спроби, тоді як Костадинова і цей результат показала з першої, зберігши лідерство. Наступну висоту, 2,05 м, вона взяла вже одна, незадовго до завершення кар'єри ставши, нарешті, олімпійською чемпіонкою.[29] Продовжувала виступи до літа 1997 року,[30] завершивши їх у віці 33 років після двох операцій лівої ноги.[27] Після завершення спортивної кар'єриПісля завершення спортивної кар'єри зайнялася спортивно-організаційною роботою. З 1999 року віцепрезидентка Болгарської федерації легкої атлетики[31], з 2002 по 2005 рік віцепрезидентка Болгарського олімпійського комітету, з 2003 по 2005 рік заступниця голови Комітету у справах молоді та спорту Болгарії. У 2005 році обрана президентом Болгарського олімпійського комітету[32], змінивши на посаді Івана Славкова, який обіймав її 20 років[33] і був знятий за звинуваченням у корупції.[34] Переобиралася на цю посаду у 2009[35], 2013[36], 2017 та 2021 роках (в останніх двох випадках без альтернативних кандидатур).[37][38] У 2007—2011 роках обіймала також посаду віцепрезидента Всесвітньої асоціації олімпійців.[32] У 2017 році голова Міжнародної асоціації спортивної преси Джанні Мерло звернувся з відкритим листом до IAAF. У зв'язку з великою кількістю допінгових скандалів у легкій атлетиці Мерло запропонував анулювати всі чинні рекорди в цьому виді спорту і почати фіксувати їх з чистого аркуша, щоб відновити довіру публіки до легкоатлетичних результатів. Костадинова виступила з публічною критикою цієї пропозиції, заявивши, що такі заходи будуть «нечесними стосовно всіх спортсменів, які абсолютно чесно досягли піку у своїх кар'єрах».[39] У 2021 році в програмі шведського телеканалу SVT журналіст Патрік Екваль заявив, що під час встановлення світового рекорду на чемпіонаті світу 1987 року Костадинова була «напхана допінгом». Костадинова порахувала цю заяву пов'язаною з тим, що наступний у світі результат після її рекорду належить шведській стрибунці Кайсі Бергквіст і оголосила про намір звернутися до суду з позовом про наклеп. Еквалю довелося пояснювати, що його слова були жартом.[40] ДосягненняОсновне джерело:[41]  Загалом за кар'єру Стефка Костадинова стрибала вище 2,00 м, за різними даними, 197 разів за 130 змагань[43] [16], 199 разів за 129 змагань[44] або 197 разів за 126 змагань упродовж 13 років — між 25 серпня 1984 і 24 травня 1997.[45] Їй також станом на 2022 рік належали 10 із 23 найкращих результатів в історії жіночих стрибків у висоту, зокрема 5 із 9 стрибків на висоту 2,07 м і вище.[43] Світовий рекорд вона повторювала або покращувала загалом 6 разів — по три рази на відкритому стадіоні (1986—1987) і в приміщенні (1987—1988).[44] Найкращі за кар'єру результати[46]:
Нагороди та званняСтефку Костадинову чотири рази визнавали спортсменкою року в Болгарії та п'ять разів — найкращою спортсменкою Балкан, а 1996 року її було нагороджено орденом «Стара-планина» І ступеня. Їй також присвоєно звання почесної громадянки Пловдива.[48] У 2008 році удостоєна нагороди МОК «Жінки та спорт».[49] У 2012 році ім'я Костадинової було включено до списків Залу слави IAAF.[50] До 30-річчя римського рекорду Костадинової у Болгарії випущено ілюстрований альбом «Перестрибнути світ» (болг. Да прескочиш света), повністю присвячений обставинам цієї події.[51] З 2021 року точна копія стійок з поперечиною, встановленою на висоті 2,09 м — результат, показаний Костадинової в Римі, — входить до експозиції Олімпійського музею в Лозанні.[5] Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
