Стрельбицький Іоан Хрисанфович

Іоан Хрисанфович Стрельбицький
Іоан Хрисанфович Стрельбицький;
протоієрей
	Іоанн Хрисанфович Стрельбицькиий. м.Одеса.
Загальна інформація
Народження	9 березня 1861; Подільська губернія
Смерть	13 травня 1933 (72 роки) ; м.Одеса
Служіння в церкві

Стрільбицкий Іоанн Хрисанфович православний священик та духовний письменник — племінник Архієпископа Волинського та Житомирського Модеста Стрільбицького. Здобув освіту в Київській духовній академії.

Родовід

Українське прізвище «Стрільбицький» походить із села Стрільбичі Львівської області. В списках давніх документів вперше задується в 1243 році, ще за князівських часів Галицько-Волинської держави (королівства Русь). Данило з Кульчиць, ловчий у руського князя та короля Льва Даниловича Галицького.

В 1785 р. Іосиф Стрельбицький порушив перед Подільським дворянським зібранням клопотання про підтвердження свого шляхетського походження та включення роду до дворянського стану Всероссійської імперії. В 1801 році, згідно з пунктом 92 було підтверджено шляхетське походження. В 1803 році, згідно з указом герольдії Іосифа Стрельбицького та його рід було визнано дворянами першого ступеня, і їх прізвище було внесено до першої частини дворянської родословної книги Подільської губернії.

Диплом про дворянське походження був складений на пергаменті, польською мовою та зберігався у Протоієрея Подільської єпархії Христофора Іосифовича Стрільбицкого, батька Іоанна Хрисанфовича (Христофоровича) Стрільбицького.

Помер в Одесі 13.05.1933 від уремії^[1]. Місце поховання невідоме.

Донька - Олександра Стрельбицька.

Твори І. Х. Стрільбицького

«Історія російського розколу, знаного під назвою старообрядництво» (вид. 3, Одеса, 1898),
«Викриття російського розколу» (Одеса, 1896),
«Короткий нарис штундизму та звід текстів, скерованих до його викриття» (вид. 4, Одеса, 1899),
«Церковні греко-католицькі собори з кінця XVI ст. до приєднання греко-католиків до православної російської церкви» (вид. 2, Одеса, 1891),
«Паломник, або Необхідне керівництво для осіб, які відвідують св. гору Афон» (Одеса, 1890),
«Св. Модест, архієпископ єрусалимський» (Одеса, 1892),
«Життя та подвиги старця Паісія (Величковського) в зв'язку з століттям з дня його смерті, 1794—1894» (Одеса, 1894),
«Святитель Феодосій Углицький, архієпископ чернігівський» (ib., 1897),
«Пятидесятиріччя приєднання білоруської греко-католицької церкви, 1839—1889» (Вільно, 1889),
«Архімандрит Володимир (Терлецький), доктор богослівя та медицини» (Одеса, 1889);
ряд статей про походження штундизму в «Московських відомостях» за 1890 р.;
«Декілька слів з приводу нотаток про живцем похованих в дністровських плавнях Херсонської губ.»
(«Місіонерське огляд», 1898) та інше.