Струсі

Струсі (пол. Strusiowie) — шляхетський рід в Польському Королівстві, згодом Речі Посполитій. Рід походить з Коморова (тоді Белзьке князівство). У документах представники роду згадуються як Струсі з Коморова (наприклад, Миколай Струсь з Коморова). Пізніше перенеслися на Поділля, зокрема, родинне містечко Струсів, назване на їхню честь.

Михайло Грушевський називав їх спольщеним українським родом.^[1]

Бартош Папроцький — автор книги «Герби польського лицарства» — писав: «Вони вийшли з Белзького воєводства, багато їх з того дому були забиті, боронячи кордони Королівства».^[2] Чоловіки цього роду відзначалися у різних війнах. За підрахунками Адама Бонецького, 24 Струсі померли не своєю смертю, а полягли на полях битв (на основі праці Бартоша Папроцького «Гніздо цноти» (пол. Gniazdo cnoty)).

В «Анналах» С. Сарніцького, виданих 1587 року, записано під 1506 роком елегію про двох представників роду Струсів (Єжи та Щенсни), котрі загинули у битві проти волохів:

…два брати Струси, войовничі і відважні юнаки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами, тужливим голосом, відтворюючи рухами співаючих, які рухаються то в один, то в другий бік, те, про що співається, і навіть селянська юрба, час від часу граючи на дудках жалібні мелодії, наслідує те ж саме

Герб роду — герб Корчак.

• Ян (Іван) Струсь (? — 1518) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної.
• Якуб Струсь (1490—1520) — одружився близько 1510 року. Дружина — Малгожата Кердей з Оринина. Загинув 1520 року у битві під Вороновом. Якуб Струсь — батько Станіслава Струся. На честь Якуба Струся був складений жалобний вірш «Плачі Якубові Струсові, старості Хмільницькому, загиблому за вітчизну від рук татар, з жалем написані» (автор М.Коберницький):

Геть відійди від мене, веселий лютнисте, А підійди до мене з кобзою, жалібний кобзарю. Зіграй мені думу смутну про загиблого Струся… Починайте про нього пісні, нехай його слава Про вічні часи ніде не загине»[3]

• Юрій^[4] (Григорій) Струсь — загинув у битві з татарами 1506 р., був похований у Латинській катедрі Львова;^[5] інша версія: волоський воєвода Богдан наказав стратити взятого в полон^[6]

• Станіслав Струсь — (1516/1521 − 1571) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної, кам'янецький ловчий. Загинув у битві з татарами. Дружина — з роду Вільчеків, герб Порай.
  • Якуб Струсь (1555?-1589) — народився у Кам'янці-Подільському. Був хмільницьким старостою (тепер місто Хмільник). Дружина — Барбара Потоцька (донька коронного стражника Миколая Потоцького).
  • Миколай Струсь — останній Струсь чоловічої статі. Помер 1627 року, залишивши після лише двох доньок — Кристину (Гелену) і Зофію. Дружина Зофія Струсь (Ожеховська). Стала дружиною Миколая 1599-го року.
  • Юрій Струсь (15?-1605) — староста брацлавський, вінницький і звенигородський, каштелян галицький. Був одним з керівників польських військ під час придушення повстання Северина Наливайка.^[7] Дружина — Марися Лущевська. Мав доньку Ельжбету Струсь.
    • Ельжбета Струсь (Калиновська) (1588-?) — донька Юрія (Єжи) Струся, дружина Валентія Александра Калиновського^[8]. Один з її синів, Адам Калиновський, одружився з Кристиною Струсь. Всього народила 7-х дітей.
• Єнджей Струсь — староста бендзинський, депутат Коронного трибуналу 1712 р.
• Фелікс (Щасний) Струсь — брат Юрія (Григорія^[5]), військовик, загинув у бою проти волохів воєводи Богдана^[9] похований разом з братом у Латинській катедрі Львова^[5]
• Миколай Павло — підчаший велюнський
• Христина (Гелена) Струсь (близько 1605—1647) — тричі одружена, дітей не мала.
• Софія Струсь — дружина шляхтича Якуба з роду Сененських^[10].
• Софія Струсь(?-?) — перший чоловік Бенедикт Гулевич, луцький земський писар, брат Галшки Гулевичівни. Загинув 1613 року, після чого Софія вступила в шлюб вдруге.^{[джерело?]}

• Окрім Струсова, назву від родинного прізвища мало селище Струсьгород^[11] — тепер смт. Буки на Черкащині.
• Роду Струсів присвячена трагедія у віршах «Струсі» (Strusiowie, 1848 р.) польського письменника Станіслава Пілята (пол. Stanisław Pilat).
• З Коморова походить також рід Коморовських, котрі теж належать до гербу Корчак.

• Струсів.

• Лепявко С. Северин Наливайко [3]
• Осетрова Г. О. Захисники Поділля 14-16ст.[4]^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Boniecki A. Herbarz Polski. — Warszawa, 1901 // Herbarz polski [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
• Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 222. (пол.) — S. 222. (пол.)
• Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 14 серпня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 218—220. (пол.)
• Paprocki B. Gniazdo cnoty, zkąd herby Rycerstwa Polskiego swój początek mają, Kraków, 1578 [5]^{[недоступне посилання з липня 2019]} (пол.)
• Starowolski Sz. Wojownicy sarmaccy. — W., Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1979. (пол.)
• Tropami przodkow. Strusowie herbów Korczak i Kuczaba [6] (пол.)

Це незавершена стаття про шляхту (дворянство). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.