Сівкович Володимир Леонідович
Володи́мир Леоні́дович Сівко́вич (нар. 17 вересня 1960, село Гостра Могила, Ставищенський район, Київська область, УРСР) — проросійський український політик, звинувачений у державній зраді, народний депутат 4-го, 5-го та 6-го скликань. Віце-прем'єр відповідальний за силовий блок в першому уряді Миколи Азарова з 11 березня до 13 жовтня 2010. Заступник Секретаря РНБО України з жовтня 2010 до грудня 2013[3][4]. Член Партії регіонів. З 20 січня 2022 року перебуває під санкціями Міністерства фінансів США[5][6]. 23 липня 2022 року ДБР оголосило йому підозру в держзраді[7]. Біографічні відомостіНародився 17 вересня 1960 (село Гостра Могила, Ставищенський район, Київська область) в сім'ї учителів; українець; дружина Антоніна Федорівна (1960); сини Олександр (1982), Віктор (1984–†2009). ОсвітаЗ 1977 по 1982 рік навчався у Київському вищому військовому інженерному училищі зв'язку (рос. КВВИУС, КВВИДКУС), спеціальність — радіозв'язок, кваліфікація — радіоінженер. У 2000 році закінчив Київський національний економічний університет, спеціальність — «Міжнародна економіка», кваліфікація — магістр з управління міжнародним бізнесом. У 2005 році закінчив Київський університет права НАН України, спеціальність — правознавство, кваліфікація — юрист. Кар'єраЗ 1977 — служба в армії[джерело?] У 1982 (з власних слів)[8] — Єреван, начальник Центру космічного зв'язку[9]. З 1983 — в органах КДБ СРСР. У 1990—1992 — працював у Німеччині[10]. У 1992—1993 — президент ЗАТ «Авіакомпанія Віта» (Київ). У 1993—1995 — президент АТ «М. Ф. С.» (Київ). У 1995—1997 — голова ради директорів АК «Віта». У 1997—1998 — голова адміністративної ради ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр — СТБ». Липень-жовтень 1998 — помічник Президента України[11]. Січень 2001 — квітень 2002 — голова наглядової ради ЗАТ "Авіакомпанія «Віта». З 1997 — голова спостережної ради Благодійного фонду «Центр-Суспільство». Радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах (червень 1998[12] — грудень 1999[13]). Член правління ПРП (травень 1999—2000). З грудня 2000 — заступник голови, січень — жовтень 2001 — перший заступник голови (в.о. голови), з січня 2001 — перший заступник голови перший заступник голови партії «Вперед, Україно!»; член президії Політради партії «Трудова Україна» (квітень — листопад 2005). Березень 1998 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 92, Київська область. З'явилось 78.2 %, за 27.8 %, 2 місце з 11 претендентів. На час виборів: голова адміністративної ради телевізійного каналу СТБ, безпартійний. Березень 1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Партія праці та Ліберальна партія — разом!», № 9 в списку. Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 93, Київська область, самовисування. «За» 57.59 %, 8 суперників. На час виборів: голова спостережної ради ЗАТ "Авіакомпанія «Віта», безпартійний. Член фракції «Єдина Україна» (травень — жовтень 2002), позафракційний (жовтень 2002 — березень 2003), член групи «Європейський вибір» (березень — листопад 2003), член фракції «Регіони України» (листопад 2003 — квітень 2004), позафракційний (квітень — липень 2004), уповноважений представник групи «Центр» (липень 2004 — лютий 2005), позафракційний (лютий — вересень 2005), член фракції Народно-демократичної партії і партії «Трудова Україна» (вересень — жовтень 2005), позафракційний (жовтень — листопад 2005), член фракції Партії регіонів «Регіони України» (з грудня 2005). Голова підкомітету з питань економічної безпеки та діяльності оборонно-промислового комплексу, військового та військово-технічного співробітництва Комітету з питань національної безпеки і оборони (з червня 2002). Восени 2002 загострився конфлікт щодо контролю над енергокомпаніями між групами Суркіса і Григоришина. 12 жовтня після зустрічі з Сівковичем Григоришин був заарештований. 15 жовтня депутат Володимир Сівкович оголосив про тимчасове припинення свого членства у парламентській проурядовій більшості і зажадав, щоб керівництво МВС негайно пояснило Верховній Раді поведінку своїх підлеглих[14]. 16 жовтня солідарність із Сівковичем продемонстрували ще чотири депутати члени фракції «Народовладдя». Сівкович з репутацією незаангажованого народного депутата очолив тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з розслідування обставин можливого отруєння кандидата в Президенти, лідера опозиційного блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. У звіті Сівковича сказано, що парламентська слідча комісія дійшла, зокрема, таких висновків:
Після поразки Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року узяв участь у боротьбі за визначення дезорієнтованої Трудової партії України. Валерій Коновалюк, який очолив цю партію, наполягав на самостійному існуванні партії, в той час як крило, очолене Сівковичем, влилося в Партію регіонів. Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Партії регіонів, № 80 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з липня 2006). Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 від Партії регіонів, № 78 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Перший заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 11 березня 2010 року. 25 липня 2009 року син Сівковича Віктор, який управляв автомобілем Лексус, загинув у ДТП. Попередня причина аварії — перевищення швидкості[16]. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року з 11 березня по 13 жовтня Сівкович був віце-прем'єром, відповідальним за силовий блок, в першому уряді Миколи Азарова; з жовтня 2010 — заступник Секретаря РНБО України[17]. 24 серпня 2013 року — присвоєно військове звання генерал-майора запасу[18]. 14 грудня 2013 року названий серед відповідальних за силовий розгін та побиття мітингувальників Євромайдану (разом з очільником київської міліції Коряком та очільником КМДА Поповим[19]). Цього ж дня відсторонений від виконання обов'язків заступника голови РНБО України через оголошення йому Генпрокуратурою України підозри у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень; в зв'язку з розгоном мирного студентського протесту в підтримку євроасоціації України 30 листопада 2013 р.)[20]. Нагороди та відзнакиЗв'язки з чинною владоюПомічниками депутата Сівковича був Данило Гетманцев[22] та Колюх Валерій Вікторович[23]. Обидва згодом стали представниками партії «Слуга народу». Валерій Колюх у 2019 році був обраний депутатом Верховної Ради 9 скликання від партії «Слуга народу» за виборчим округом № 92 (Київська область) як безпартійний. Данило Гетманцев у 2019 році був обраний народним депутатом 9 скликання від партії «Слуга народу» номером 20 у списку як безпартійний. Член однойменної фракції. Голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. Санкції20 грудня 2020 року доданий до санкційного списку США[24][25]. 22 січня 2022 Міністр закордонних справ Великої Британії Елізабет Трасс оприлюднила офіційну заяву про масштаби підривної діяльності Росії проти України. У заяві йдеться про підготовку конкретних українських політиків з колишнього оточення Януковича, які контактують з російською військовою розвідкою в процесі розробки планів нападу на Україну. Серед названих осіб, що готуються російськими військовими як майбутні члени окупаційного маріонеткового уряду, було назване ім'я колишнього заступника голови Ради національної безпеки та оборони Володимира Сівковича[26][27]. 24 лютого 2022 року доданий до санкційного списку Канади[28]. 6 квітня 2022 року доданий до санкційного списку Австралії[29]. 3 травня 2022 року доданий до санкційного списку Нової Зеландії[30]. РозслідуванняДержавна зрада23 липня 2022 року ДБР оголосило підозру Сівковичу у держзраді[31]. Він разом із ексначальником управління СБУ в Криму Олегом Кулінічем сприяли вторгненню РФ. Вони входили до угрупування, серед членів якого значилися ще Ігор Чумаков, Олександр Чуліндін та Марина Тєрєнтьєва[31]. 20 лютого 2024 року, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, Сівковичу повідомлено про підозру у вчиненні державної зради (ч. 1 ст. 111 КК України). Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється слідчими ДБР[32]. За даними правоохоронців, він влаштував провокацію із побиттястудентів на Майдані 30 листопада 2013 року[33]. Інформаційні диверсії проти УкраїниУ грудні 2023 року СБУ повідомила Сівковичу про підозру у координації інформаційних диверсій за участю Нестора Шуфрича проти України[34]. Сім'яДружина — Антоніна[35]. Сини
Джерела
Виноски
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
