Теофіль-Жуль Пелуз
Теофіль-Жуль Пелуз (Théophile-Jules Pelouze, 26 лютого 1807, Валонь — 31 травня 1867, Бельвю) — французький хімік, учень Гей-Люссака. БіографіяБатько Теофіля, Едмон Пелуз, після керівництва кількома заводами, був призначений на мануфактуру Сен-Гобен, а також керував фабрикою з виробництва фарфору, заснованої за його вказівкою в Валоні. Він був автором різноманітних технічних споруд[6][7][8] і написав величезну кількість праць з прикладних наук, в тому числі і з виробництва заліза, з мінералогії, з виготовлення печей, з виробництва коксу, з фаянсу, з парової машини і т. д. Він очолював кузню в Крезо і помер у Парижі приблизно в 1847 році. Він був тією людиною, яка висунула ідею про вирощування бавовни в Алжирі[9]. Перебуваючи в аптекарській крамниці в Ла-Фер на навчанні, Теофіль Пелуз пізніше покидає її, після поради Воклена, який виявляв великий інтерес до його батька. Воклен дізнався у юного Пелуза під час поїздки в Париж, що той незадоволений своїми знаннями з фармацевтики, тому Воклен направляє його до А. Шевальє, який став брати участь у дослідженнях Теофіля з таким завзяттям і такою проникливістю, що вся дослідна практика була радше приємним відпочинком, ніж роботою. В аптечній лавці в Пон-Сен-Мішель Пелуз познайомився з Лассенем. Останній, оцінивши його здібності, представив Пелуза Гей-Люссаку, який направив його асистентом у лабораторію Вільсона, де він пропрацював два роки. Його характер, любов до роботи і здібності завоювали прихильність Гей-Люссака, який став сприймати його швидше як друга, ніж учня. Після дворічного перебування в лабораторії Вільсона, на чолі з Гей-Люссаком і Лассенем, Пелуз залишає лабораторію і, повернувшись до своїх попередніх занять, з'являється на конкурсі паризьких лікарень 1829 року, для отримання інтернатури у фармацевтичній галузі та проводить частину свого стажування в Сальпетриї. Пелуз, хоча і був зайнятий в інтернатурі, вдавався до улюбленого заняття: практичне вивчення хімії, але стан здоров'я змусив його піти з інтернатури. Він обмежився тим, що стежив за роботою в лабораторії свого керівника. Там, поряд з Гей-Люссаком, були проведені численні експерименти з аналізу золота і срібла, з алкаліметрії і хлорометрії і т. д. У 1830 році Пелуз був призначений в Лілль професором кафедри прикладної хімії і технології, яку очолював Фредерік Кульман. Ця кафедра і його лабораторія, розташовані на вулиці Ломбард в Ліллі, існували при підтримці Товариства науки, сільського господарства та ремесел, членом якого він був. Він, зокрема, брав участь у дослідженнях бурякового цукру, його виробництва і очищення і показав, що він не містить глюкозу. Він продемонстрував, що тростинний і місцевий цукор ідентичні. Повернувшись в Париж, Пелуз стає викладачем хімії в Політехнічній школі, в якій успішно замінює Гей-Люссака в ролі професора. Як викладач Політехнічної школи, він стає колегою Дюма, з яким у нього була найглибша і найщиріша дружба. Його учень, Асканіо Собреро, відкрив нітрогліцерин. Альфред Нобель був його учнем протягом року. Пізніше він викладав в Колеж де Франс. Пелуз домігся дружби і поваги найвидатніших хіміків тієї епохи, таких як Берцеліус і Юстус фон Лібіх, з якими він працював над різними проектами. У 1837 році Пелуз був обраний членом Академії наук. Також у цьому році він був призначений членом інституту Франції, замінюючи Дейе. В цей же час, він заміняв барона Тенара в Колеж де Франс на кафедрі неорганічної хімії з 1845 по 1850 рік, і тимчасово заміняв Дюма в Політехнічній школі. Призначений в 1833 році в результаті конкурсу на посаду пробирщика на Монетний двір, він став контролером випробувань і в 1848 році — головою комісії з монет. Роботи Пелуза друкувалися в «Comptes Rendus» і «Annales de chimie et de physique». Він видав, разом зі своїм асистентом, Едмоном Фремо, «Трактат із загальної хімії»(Traité de chimie générale)(1854-1857), що витримав три видання з 1853 по 1860 року, скорочене видання якого іменувалось як «Курс загальної хімії» (Cours de chimie générale) (1848-1849). Роботи і дослідженняПерша з його робіт, тема якої Solanum dulcamara, була підписана: Жуль Пелуз, учень фармацевта[10]. В перших своїх дослідженнях учений керувався працями Антуана Бутрона Шарлярда (який сам ішов по стопах П'єра Робике, відомого хіміка-аналітика). Його найбільш важливі роботи надруковані у різних наукових журналах, наприклад дослідження суміші азотної і сірчаної кислоти і солей цієї суміші гліцерину, сечової кислоти, продуктів гідролізу діціана, дегідратації цитратів та отримання лимонної кислоти, роботи з виробництва платини, з нової реакції діціана з залізом, з жирів, з розкладання органічних речовин при додаванні бариту, мінералу сульфату барію (разом з Мійоном), з ефірних олій, з миш'яку, з сечовини, з аллантоїну, з цукру з буряків і кукурудзи, з хлорноватої, масляної та молочної кислот, з нового методу визначення міді, з виробництва детонаторів з гримучої ртуті, з виявлення бензольного кільця в танинах тощо. Він відкрив, що для нітрилів характерний потрійний зв'язок між вуглецем і азотом: -C≡N. Він розробив нітробумагу (попередник нітрогліцерину) і визначив атомні ваги багатьох елементів. Він першим за часом здійснив отримання піроксиліну (1838 рік), узагальнив спосіб отримання органічних пірокислот і поліпшив методи фабрикації цукру. Також він розробив декілька методів кількісного аналізу. В 1837 році, Пелуз був обраний членом Академії наук і починає працювати в Академії Руана 26 червня 1840 року. Пелуз стає главою Ордена Почесного легіону, християнського ордену в Португалії; він належав до великої кількості Академій і наукових товариств у різних країнах. Його в 1849 році призначають членом муніципальної ради, в якій він працював аж до своєї кончини. Як друг молодих студентів, Пелуз заснував у 1846 році школу-лабораторію. Незважаючи на численні турботи, він присвячував свій вільний час цьому важливому проекту. Пелуз дожив лише до шістдесяти. Незадовго до смерті, він був перевезений в будинок, який він орендував у Бельвю, натуралістом Дюпоном, з яким він часто працював, будучи учнем в аптекарській крамниці. Пам'ятьЙого ім'я є одним із сімдесяти двох вигравіруваних на Ейфелевій вежі. Публікації
Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
