Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

Книжку Тамари Гундорової «Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми:статті та есеї» присвячено постколоніальним аспектам сучасної української культури, а центральним у ній є питання про «транзитну культуру», що має на меті виконувати терапевтичну функцію^[1], осмислюючи сучасність з підґрунтям минулого, пошук власної ідентичності й тожсамості та проєкції в майбутнє.

Книга увійшла до списку PEN «Найкращі українські книжки 2024 року»^[2].

Авторка згрупувала наступні кейси проблем:

• міжпоколіннєві конфлікти та розриви між «останнім радянським поколінням», яке відвойовує право на національну історію, та архетипічним поколінням Незалежності;
• ностальгія як симптом постколоніальної травми;
• загроза постколоніального ресентименту;
• герой Лузер покоління «хворих двотисячних»;
• функції кічу в центральній парадигмі сучасної популярної культури (пострадянської та інших) та їх уособлення в масовій культурі та політиці; Вєрка Сердючка як емблема транзитної культури;
• використання перформативності сучасних культурних практик для реалізації наці­єтворчих проєктів.
• у другому виданні додатково: тема міграції як безґрунтянство (за Шевельовим),
• окциденталізм (занадто ідеалізоване уявлення про Захід, але визнання цього не скасовує напрямок руху, а лише озброює український погляд на Захід тверезі­стю й реалізмом та спрямовує рух України до справжньої мети, до самої себе у сучасному світі, осмислюючи сучасность з метою пошуку власної ідентичності й тожсамості та проєкції в майбутнє).

Спеціально для другого видання Тамара Гундорова написала п’яту частину книги, в жанрі есея-­сповіді вимушеної переселенки «Корінням вверх, або незакінченість транзиту». Наріжне питання: «Чи є війна Росії проти України кінцем постра­дянського періоду і пострадянського переходу?»

Ми «живемо у світі після транзиту і після Бучі»^[3], завершує свою книгу Т. Гундорова.

У книзі аналізуються твори Оксани Забужко і Юрія Андруховича, Ліни Костенко і Євгенії Кононенко, Сергія Жадана й Сашка Ушкалова, Івана Драча та Світлани Йовенко, Ірени Карпи і Михайла Бриниха, а також поезія двохтисячників (таких авторів як – Катерина Бабкіна, Катерина Калитко, Світлана Богдан, Олег Коцарев, Богдан-Олег Горобчук, Галина Крук, Дмитро Лазуткін, Остап Сливинський, Богдана Матіяш, Юлія Мусаковська, Альбіна Позднякова, Ірина Шувалова.

Для ґрунтовного аналізу дослідниця використовує арсенал світового літературознавства: структуралізм, постструктуралізм і реконструкція, пост-модернізм, психоаналітична критика, феміністична критика, ґей-лесбійська критика, марксистська критика, новий історизм і культурний матеріалізм, постколоніальна критика, стилістика, наратологія, формалізм, нова критика, феноменологія, психоаналіз, теорія меншин, теорія іншості та ін.^[4]

Тамара Гундорова запроваджує поняття «посттоталітарна свідомість» для означення специфічного мислення, притаманного вихідцям із СРСР. Торкаючись проблем українського культурного постколоніального простору, авторка вживає щодо нього поняття «транзитна культура», а також робить пропозицію застосувати в українських постколоніальних практиках ідею ресентименту (Ф. Ніцше, М. Шелер).

Олександр Пронкевич розглядає книгу «Транзитна культура» як дорожню карту, що відображає шлях української культури, суспільства та держави протягом останніх десятиліть; як серйозну духовну роботу, котру необхідно здійснити, переоцінити свій досвід, звіряючи з реальністю війни, аби рухатися вперед – у напрямку нових і нових транзитів, адже іншого вибору немає^[5].

Олена Юрчук застерігає, що ресентимент дає можливість розцінювати колонізатора як справедливого, законного, а колонізованого – як заздрісного, мстивого, озлобленого. Подібна бінарність породжує небезпечну для наукової парадигми тенденцію невідповідного маркування у протиставленні колонізатора, окупанта до колонізованого, поневоленого^[6].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

• Тамара Гундорова. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми: статті та есеї. — Київ : Грані-Т, 2013. — 548 с. — ISBN 978-966-465-389-0. Бібліографія: УДК 821.161.2.09, ББК 83.3(4Укр)6, Г94

• Тамара Гундорова. Транзитна культура і постколоніальна травма, 2-ге вид. — Київ : Віхола, 2024. — 272 с. — ISBN 978-617-8178-84-0.

• Якщо не я, то хто? Біобібліографічний покажчик наукових праць Тамари Іванівни Гундорової / Уклад. Т. Стальна, Н. Кикоть. — Мюнхен : Український Вільний Університет, 2015. — 112 с. — ISBN 978-3-928687-29-4. УДК 012: 82. 0 (477). ББК Я1: Ш5 (4Укр) 6/7-8.