Туровець (Житомирський район)
Туровець[1]— село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області. Населення становить 244 особи. ГеографіяГеографічні координати: 50°10' пн. ш. 28°56' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 1,3 км². Туровець розташований за 31 км від районного та обласного центру — міста Житомира[2]. Найближча залізнична станція — 82 км, за 3 км. Поблизу села протікає річка Рівець, ліва притока Ів'янки. Селом протікає річка Гнилуха, права притока Рівця. ІсторіяЗасноване в XIX столітті. Назва села Туровець походить від слова тур – великої дикої худоби, яка колись населяла територію України. Місцевість слугувала місцем проживання або полювання на цих тварин, що й стало основою для назви села. Після скасування кріпацтва у 1861 році селяни Туровця продовжували жити в тяжких умовах. Вони працювали на пана Яна Міжієвського (сина Камілія Міжієвського, польського поміщика). Селяни були незадоволені умовами праці, тому: Не виходили на роботу до пана. Вимагали кращої оплати. Чинили опір несправедливості та панському гніту. У результаті цього сільського спротиву, в 1900 році Ян Міжієвський продав селянам землю та ліс, які раніше йому належали. У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 27 верст, від волості 10. Дворів 65, мешканців 406[3]. Під час Першої світової війни (1914—1918): Війна принесла численні труднощі на село Туровець. Військові мобілізації, постачання продовольства для армії та інші наслідки війни відчувались також у селі. Частина місцевих чоловіків була мобілізована до армії. У травні 1918 року в селі була встановлена радянська влада і створено ревком У 1921 році був організований комітет незаможних селян (комнезам), керівником якого став Кравчук Сидор. У 1923 році в селі було створено сільську раду, першим головою якої обрали Маленівського. У 1929 році було побудовано нове приміщення школи, яке, на жаль, було спалене під час Другої світової війни в 1943 році. У 1930 році був утворений колгосп «Червоний незаможник», який організували Іванюк Корній Андрійович, Прокуда Якуб Іванович та Прокуда Павло Устимович. Першим головою колгоспу був обраний Іванюк Корній Андрійович. У 1936 році колгосп перейменували на колгосп ім. Жданова. 1932–1933 роках село Туровець постраждало від голодомору[4]. Під час німецько-радянської війни участь у бойових діях брали 106 місцевих жителів, з них 60 загинуло, 45 осіб нагороджені орденами і медалями. У період німецької окупації в районі села діяв партизанський загін імені Чапаєва[2]. У 1970-х роках діяла восьмирічна школа, клуб, дві бібліотеки, які нараховували 7 тисяч примірників, фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок[2]. 1988 - Туровець від'єднався від колгоспу «Здобуток Жовтня» і став самостійним насінницьким підприємством. 1989-2000 кілька реорганізацій господарства, остання в ТОВ «Прогрес». У 2016 році село увійшло до Станишівської ОТГ. У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, для жителів села Туровець це був справжній шок. Також Археологічні дослідження виявили поблизу села поселення доби бронзи, раннього залізного віку та давньоруського періоду (ІХ-Х століття). Зокрема, за 850-900 метрів на захід від південно-західної околиці села знайдено поселення доби бронзи та раннього залізного віку, а за 800-1000 метрів на північ від села, на правому березі річки Бобрівка, давньоруське поселення розміром 200 на 120 метрів.[5] НаселенняЗа даними перепису 2001 року населення села становило 244 особи, з них 97,95% зазначили рідною українську мову, 1,23% — російську, а 0,82% — іншу[6]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
Пам'яткиПоруч з селом розташовані кургани доби бронзи та ІІ-І тис. до н. е., поселення І тис. до н. е. та VIII–IX ст. н. е. Також на території населеного пункту знаходиться пам'ятник радянським воїнам, які загинули під час Німецько-радянської війни[2]. У селі діє дерев`яна Свято-Успенська церква Єпархії УПЦ МП, побудована у 1912 році коштом місцевих парафіян. Ще недавно встановили телекомунікаційну вишку для забезпечення мобільного зв'язку. ВідиДаниленко Володимир Григорович — українськ ий письменник, що в книжках «Грози над Туровцем», «Ніч із профілем жінки» описав Туровець і навколишні села.    Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
