Українська Національна Рада в КиєвіУкраїнська Національна Рада в Києві (УНРада в Києві) — політично-громадське утворення. Заснована 5 жовтня 1941 з ініціативи учасників похідної групи ОУН(м) та місцевої громадськості самостійницької орієнтації за аналогією з Центральною народною радою Карпатської України (1938) та Українською національною радою у Львові (1941—42). Головним організатором УНРади був Олег Кандиба, член Проводу українських націоналістів. УНРада намагалася перехопити ініціативу організації та мати представників в адміністративних органах на місцях, видавала в Києві газету «Українське слово» (редактор — Іван Рогач). Членам УНРади вдалося встановити на деякий час вплив на Київську міську управу і відновити культурно-мистецьке життя міста. Робилися спроби відновити діяльність Академії наук та вишів. У Києві було створено Спілку українських письменників (голова — Олена Теліга). Члени УНРадиГолова УНРади — професор Микола Величківський 1-й секретар президії УНРади — інженер Антон Баранівський (після його загибелі — геолог Іван Дубинець), 2-й секретар — член ПУН Осип Бойдуник. Заступники голови УНРади — С. Сколибог, Олександр Корсунський та Микола Капустянський. Шеф головної канцелярії президії УНРади — Я. Жуковський. За структурою та політичною спрямованістю УНРада нагадувала Українську Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало тяглість державницької традиції. До її складу ввійшли члени різних політичних напрямів: від гетьманців до націоналістів, представники всіх українських земель, окупованих гітлерівцями. Були утворені Київська, Чернігівська й Полтавська обласні ради УНРади. Загалом є відомості про 130 делегатів. Відділом земельних справ УНРади й Бюро кооперативного товариства «Сільський господар» керував Кирило Осьмак[1]. Делегатом від Харківської екзекутиви ОУН був Петро Байбак[2]. Серед членів ради був також Юрій Глушко. В установчих зборах ради брав участь призначений німцями полтавський міський голова Федір Борківський. Репресії німецької владиПрагнення УНРади відігравати роль всеукраїнського центру окупаційна влада сприйняла як порушення наявних приписів і втручання в політику. 27 листопада 1941 німецькі чиновники заборонили її діяльність і розпочали репресії проти її членів. У таких умовах ОУН(м) та Микола Величківський перейшли у підпілля. На початку 1942 поліцією безпеки та СД було заарештовано близько 200 осіб, пов'язаних з Організацією українських націоналістів та діяльністю УНРади, у тому числі Олену Телігу, Івана Рогача, які були страчені у Бабиному Яру. Подальші події29 квітня 1944 у Львові відбулося об'єднання 3-х основних політичних центрів — Львівської та Київської УНРад і Центральної народної ради Карпатської України. Була утворена єдина Всеукраїнська національна рада (ВУНРада). Спроби ВУНРади та Української головної визвольної ради виробити спільну платформу діяльності не дали результатів, і ВУНРада припинила діяльність в еміграції 1946. Примітки
Джерела та література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
