«Фа́нні і Алекса́ндр» (швед.Fanny och Alexander) — драматична стрічка1982 року, зфільмована шведським режисером Інгмаром Бергманом за власним сценарієм. В центрі сюжету стрічки доля великої аристократичної сім'ї Екдаль на початку ХХ століття. Фільм завоював чотири премії «Оскар», премію «Золотий глобус» та низку інших престижних кінонагород. Існує у двох версіях — повній телевізійній та короткій кіноверсії.
Дія відбувається впродовж 1907—1909 років у шведському містечку Уппсала, де в заможній сім'ї живуть головні герої — дванадцяти12-річний Александр і його 10-річна сестра Фанні. Незабаром після Різдва їх батько Оскар, директор місцевого театру, під час репетиції, виконуючи роль привида батька Гамлета, раптом забуває текст і не розуміє, де він знаходиться. З ним трапляється удар, і він помирає.
По смерті батька життя дітей кардинально змінюється. Їхня мати Емілі одружується з єпископом Едвардом Вергерусом, і вони переїздять до його будинку, де живуть разом з його матір'ю, його сестрою та тіткою. У домі єпископа діють суворі правила, фарисейство й релігійні догмати. Скрізь засуви та решітки на вікнах.
Якось служниця розповіла, що перша дружина священника і дві його доньки потонули в річці. Александр каже їй, що до нього приходили їхні привиди і розповіли, що вони потонули після того, як намагалися втекти після п'ятиденного ув'язнення без їжі та питва. Служниця передає розповідь хлопця священникові, той карає його різками.
У дітей зростає відчуття болю та глибокої неприязні до світу, в якому вони опинилися, а мати, зневірившись, намагається просити в єпископа розлучення, але той відмовляє. Друг сім'ї Екдаль, торговець Ісак Якобі, через бажання допомогти Емілі, приходить до будинку єпископа з пропозицією купити в нього велику скриню, у якій він викрадає дітей. Опинившись у великому будинку Якобі, Александр вступає в розмову з Богом, а потім з'ясовує, що Бог — це насправді маріонетка, керована сином Ісака Аароном.
Емілі, не витримавши тиску з боку ненависного їй чоловіка, дає йому снодійне і тікає з дому. Саме цієї ночі в будинку випадково стається пожежа, в результаті якої єпископ гине, і сім'я отримує довгоочікувану свободу.
Американський критик Роджер Еберт відмічає, що фільм «вражаюче красивий, завдяки операторському генієві постійного співавтора Бергмана, Свена Нюквіста»[8]:
«Фанні і Александр» Інгмара Бергмана мав стати останнім в його кар'єрі, тому він показує, як бути молодим, старим, бути чоловіком, жінкою, християнином, євреєм, мудрим, божевільним, багатим, бідним, набожним, світським. Він створює світ, у якому безперечні факти сусідують з привидами і магією, а галерея персонажів незабутня через їхню надзвичайну оригінальність.[8]
Оригінальний текст (англ.)
Ingmar Bergman's «Fanny and Alexander» was intended to be his last film, and in it, he tends to the business of being young, of being middle-aged, of being old, of being a man, woman, Christian, Jew, sane, crazy, rich, poor, religious, profane. He creates a world in which the utmost certainty exists side by side with ghosts and magic, and a gallery of characters who are unforgettable in their peculiarities.
И. Бергман. «Шёпоты и крики» // Картины / Перевод со шведского А. Афиногеновой. — М. — Таллин : Музей кино, Aleksandra, 1997. — 440 с. — ISBN 9985-827-27-9.(рос.)
