За свідченнями венеційського картографа Вінченцо Коронеллі в 1526 році венеційці перерили частину перешийка відділивши півострів від материка та утворивши острів, на якому згодом з 1579 по 1586 роки для захисту важливого портового міста Олус постали укріплення збудовані за проєктом інженера Дженезе Брессані[1]. Проєкт передбачав кільце стін по периметру острова для уникнення морського десанту та два бастіони в найвищих частинах південної та північної сторони острова[1].
Під час Кандійської війни (1645–1669) фортецю використовували грецькі повстанці для планування та логістичного забезпечення операцій проти османів. Фортеця залишалась під венеційським правлінням до 1715 року найдовше з фортець Криту поруч з фортецями Суда та Грамвуса, які ще належали венеційцям після захоплення османами острова Крит. Фортеця була захоплена османськими військами під час Сьомої османсько-венеційської війни (1714–1718 років)[1].
Під час завершення турецького правління в фортеці, як і в Фортеці Ієрапетри, проживали османські родини, які остерігались помсти грецького населення. В 1881 році на острові налічувалось 1112 турків, які створили власну громаду, проте згодом до 1903 року повністю покинули острів[2].
З 1904 по 1957 роки фортеця була місцем життя прокажених Криту (перші 251 переселенців прибули 14 грудня 1904 року) і з усієї Греції (після 1913 року), а останній житель, який був священником церкви Святого Пантелеймона, покинув його в 1962 році. Їжу та припаси до острова доставляли суднами, при цьому забезпечення хворих часто здійснювалось силами їхніх родичів. Також контрабандою хворим доставлялись тютюн і алкоголь. Від 1930-х років на острові почалося електропостачання завдяки електрогенератору (замінений на новіший в 1950-х роках). Окрім того, в фортечних стінах з'явилась лікарня (в якій в 1950-х роках з’явився мікробіолог, невролог, патологоанатом і стоматолог), бібліотека та пару каплиць, громадська пральня, бари, магазини, театр, кінотеатр (засновані хворим Епамеінондасом Ремундакісом), працювали перукарі та шевці, видавався сатиричнийжурнал, а також покращилось постачання продуктами з навколишніх поселень таких як Врухас, Селеш, Шиніас та Елунда. Епамеінондас Ремундакіс також встановив гучномовці, які грали класичну музику[1][3][4].
Під час Другої світової війни німецькі війська не захоплювали фортецю, оскільки боялись поширити хворобу, та забезпечили дальше постачання продовольства на острів[4].
Під час життя османів на острові в кінці XIX ст. їхні будинки (близько 200) розташовувалися на західній та південній сторонах фортеці ступінчасто на схилах. Також у цей час налічувалось 25 магазинів чи майстерень побудованих, як і будинки, на принципах місцевої та балканської архітектурної традиції. Наразі будівлі збереглися в хорошому стані завдяки якісним матеріалам. Вулиці та доріжки між будівлями викладені галькою, а стіни жилих будівель побілені[5].
Бастіон Святого Михаїла має асиметричне компонування, що забезпечує його ідеальне пристосування до природного рельєфу та оборонних вимог фортеці. На озброєнні фортеці в 1630 році було 35 гармат[3][5][6].
↑ абвгCentre, UNESCO World Heritage. Fortress of Spinalonga. UNESCO World Heritage Centre(англ.). Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 6 січня 2022.
.jpeg)
