Харченко Володимир Анатолійович
Володимир Анатолійович Харченко (20 березня 1959, Одеса) — український художник і медіа-художник, майстер фотомонтажу, поет, письменник. Член Національної спілки художників України, секція графіки. Працює в галузі комп'ютерного мистецтва, автор оригінальної графічної техніки, яку він назвав «метаграфія».[1] Експериментатор у міжгалузевих видах творчості, пов'язаних з візуальним мистецтвом, музикою, літературою. Представник Нової хвилі . ![]() Біографія![]() Народився 20 березня 1959 року в Одесі в родині службовців. У віці п'яти років разом зі своєю родиною переїхав до Києва. Закінчив Київський інститут легкої промисловості в 1983 р. Працював до 1989 р. програмістом, потім директором приватної фірми. Живе й працює в Києві. Художня творчість![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Володимир Харченко - мультимедійний митець, працює в напрямках Нет-арт, Медіа-арт, Digital Art, Metagraphy, Саунд-арт. Перші твори В. Харченко виконав на ком-п'ютері у 1989, розпочавши серію «Метаграфії» та саунд-арту. Концерт «Homo soveticus» Харченка був викладений в мережі Фідонет, який згодом транслювався в інтернет-мережі і став частиною мультимедійних композицій. Це були одні з перших у світі мережеві концерти цифрової семплерної музики, створеної на комп'ютері за допомогою програмування, без використання музичних інструментів. Робота у мережі поклала початок та подальший розвиток нет-арту і саунд-арту в Інтернеті. [2] «Метаграфія» - нак називається авторська техніка, яку розробив В. Харченко, яка полягає у спеціальній обробці на комп'ютері фотографічних зображень. Тобто «метаграфія» - це оригінальна графічна техніка, яка включає в себе риси фотографії та графіки, або ж є проміжною між ними. Цифрові метаграфії Володимира Харченко вихоплюють з урбаністичного середовища суттєві моменти так, ніби відбувається миттєвий контакт індивідуального й суспільного. Плин вуличного життя, де всі поспішають у безлічі справ і без справ, підкоряючись ритму, все-ж таки дає змогу прояву, хоч і миттєвому, одвічній поезії, яка, видозмінившись, живе в думках і творах художника нового тисячоліття. Чимало робіт Володимир виконав у традиційній техніці фотографії, спілкуючись і обговорюючи фахові питання в колі митців з Юрієм Косіним, Миколою Недзельським та ін. Виставки2008 — проект «Цифрове подвір'я № 3» в якому художник брав участь у складі групи «Г. В. Х.» — (куратори О. Голуб і Ю. Круліковський, проект виставлявся в Амстердамі). Назва групи «Г. В. Х.» складається з перших літер прізвищ художників, які кожний своїм шляхом прийшли до використання у своїх роботах цифрової техніки (тобто — Голуб , Вишеславський, Харченко)[3]. 2017 — Міжнародна виставка електрографіки «Матрікс» Угорської Асоціації Електрографічного Мистецтва.[4]. 2017 — «Метаграфічні імпресії» виставка спільно з О. Голуб в галереї «Дім Миколи», Київ 2017 — «хАРТченко — некон'юнктурний променад», спільно з Олегом Харчем ,«Галерея Анатолія Ротаря», Київ, Україна[5][6] 2022 — «Ідентичність. Аспекти сучасної фотографії в Україні», Аполлонія, Страсбург, Франція.[7] Володимир брав участь у понад 40 виставках в різних країнах світу: Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Словаччина, Польща, Латвія, Угорщина та інших. Останнім часом працює в напрямку FB-art (Фейсбук-арт) — одного з різновидів мережевого мистецтва, в якій медійні складові кожного проекту пов'язані з іншими роботами в координатах віртуального простору і часу за допомогою гіперактивних посилань. Літературна творчістьВолодимир Харченко пише переважно російською мовою. Він є автором книги «Человек идет по крыше» . Його вірші входять в антологію поезії «Киев: Русская поэзия. XX век.». Пісні, вірші та проза публікувалися в журналах Росії, України, Білорусі, Німеччини. Пісні на його вірші і безпосередньо вірші неодноразово транслювалися по українському радіо. У 2010 році вірші Володимира Харченка увійшли в шорт-лист літературної премії М. Ушакова. Його літературним творам притаманні ліризм, філософічність, афористичний лаконізм фраз. Твори друкувались у наступних виданнях:
Нагороди й відзнаки
Примітки
Джерела
Посилання[Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.] |
Portal di Ensiklopedia Dunia