Червонописький Сергій Васильович

Народний депутат України
	5-го скликання

Червонописький Сергій Васильович
Червонописький Сергій Васильович
Народився	6 липня 1957 (67 років); Черкаси, Українська РСР,; СРСР
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	військовий,; громадський та політичний діяч
Відомий завдяки	Герой України
Alma mater	Національна академія внутрішніх справ України
Учасник	Війна в Афганістані 1979—1989
Членство	Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посада	народний депутат України
Військове звання	Генерал-лейтенант
Партія	КПРС
Нагороди
«Хрест Слави» (МВС України)	Нагрудний знак «Слава і честь»
Іменна вогнепальна зброя	Почесна грамота Кабінету Міністрів України
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Сергі́й Васи́льович Червонопи́ський (6 липня 1957, Черкаси) — радянський військовик, український політичний і громадський діяч, генерал-лейтенант (14.02.2014). Герой України (2012).

Доктор політології.^[2].

Член СПУ (з 2005); Верховна Рада України, 1-й заступник голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 07.2006), член фракції СПУ (з 04.2006); голова Української спілки ветеранів Афганістану (з 1991); співголова Всеукраїнського об'єднання «Соціальна справедливість» (з 1997); заступник голови Міжнародного об'єднання «Бойове братство без кордонів» (з 2000); заступник голови Ради Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів СНД (з 1992); почесний президент Національної ліґи професіонального боксу України (з 1997); член Політради СПУ (з 2005); член Політвиконкому СПУ.

Біографія

Народився 6 липня 1957 (м. Черкаси); українець.

Освіта: Рязанське вище повітряно-десантне училище (1978); Національна академія внутрішніх справ (1999), юрист. Докторантура МАУ^[2].

Депутат Верховної Ради 5-го скликання з 04.2006 від СПУ, № 5 в списку. На час виборів: Голова Державного комітету України у справах ветеранів, член СПУ.

04.2002 кандидат в народні депутати України від блоку «Єдність», № 4 в списку. На час виборів: Голова Державного комітету України у справах ветеранів, член УПС-СВІЧА. 03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 3 в списку. На час виборів: голова Комітету у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах при Кабінеті Міністрів України, член УПС.

1974 — 82 — служба в армії, учасник бойових дій в Афганістані, командир розвідроти, перший комендант Кабульського аеропорту, був поранений, став інвалідом без ніг.

1983 — 91 — завідувач відділу, секретар Черкаського міського комітету ЛКСМУ. Один з керівників руху ветеранів афганської війни.

1989 — 91 — народний депутат СРСР від ВЛКСМ, член Комітету ВР СРСР у міжнародних справах, член Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів. 1989 року виступив на З'їзді народних депутатів СРСР проти заяв у пресі академіка Андрія Сахарова про те, що оточених радянських солдатів в Афганістані знищували за наказом радянського командування, щоб вони не потрапили у полон^[3]. Зал влаштував овацію Червонопиському. Виступ став початком різких нападів на адресу Сахарова на З'їзді народних депутатів СРСР^[4].

02.1992 — 96 — голова, Комітет ветеранів війни в Афганістані та військових конфліктів в іноземних країнах при Президентові України.

02.1997 — 01.2000 — голова, Комітет у справах ветеранів війни та військових конфліктів в іноземних державах при КМ України.

10 січня 2000 — 27 грудня 05 — Голова, Державний комітет України у справах ветеранів.

З 06.1997 — голова Української партії справедливості (УПС; з 03.2001 — Українська партія справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців (УПС-СВІЧА).

Голова Міжнародного об'єднання «Бойове братство без кордонів» (1998—2000); голова Української партії справедливості — Союзу ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців (УПС-СВІЧА) (06.1997 — 2005).

03.1994 — кандидат у народні депутати України, Соснівський виборчий округ № 419, Черкаської області, висунутий трудовим колективом, 1-й тур — 13.23 %, 2 місце з 20 претендентів; 2-й тур — 44.30 %, 1 місце з 2 претендентів.

Державний службовець 1-го рангу (12.1999). Генерал-майор (02.1999).

2009 в інтерв'ю BBC заявив, що вважає розвал Радянського Союзу великою помилкою, хоча як громадянин і колишній військовий України підтримую те, що вирішив народ на референдумі^[4].

2009 року підписав Угоду про співпрацю та партнерство Української спілки ветеранів Афганістану з Партією регіонів. У 2011 році після протестів ветеранів Афганської війни проти урізання пільг, підписав Меморандум з владою, що викликало розкол серед «афганців»^[5]. Наступного року Президент України Віктор Янукович присвоїв Червонопиському звання Героя України.

Нагороди

Ордени Червоної Зірки (1980, 1981). Орден «Дружби» (1999, РФ), орден «Пошани» (1999, Республіка Білорусь). 10 медалей. Почесні Грамоти Президій ВР СРСР і УРСР.
Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1998)^[6]
Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (1999)^[7]
Орден Данила Галицького (2003)^[8]
Орден Богдана Хмельницького III ст. (1997)^[9]
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2007)^[10] — відмовився від нагороди
Звання Герой України з врученням ордена Держави (24 серпня 2012) — за визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, багаторічну плідну громадську діяльність^[11]
Відзнака МВС України «Хрест Слави»^[12]

Афганська кампанія

Докладніше: Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан

Воював у складі 350-го полку 103-ї Вітебської гвардійської повітряно-десантної дивізії.

Нас підняли по тривозі й кинули туди. Поставили задачу захопити летовища Кабула, Баграма. Поприймали участь, так би мовити, у «відновленні влади» Бабрака Кармаля, якого радянські спецслужби привезли і поставили на чолі країни. Я був першим комендантом Кабульського аеропорту. Ну а потім воював, як всі…^[2].