Національна академія внутрішніх справ
Національна академія внутрішніх справ — державний вищий навчальний заклад. ІсторіяНаціональна академія внутрішніх справ — перший у системі МВС України вищий навчальний заклад, що посідає чільне місце в системі вишів держави та має широке міжнародне визнання[1]. Майже сторічна історія її становлення бере свій відлік 11 червня 1921 року із заснування місцевих курсів міліціонерів Харківської губміліції. Саме ця дата вважається днем народження нинішньої Національної академії внутрішніх справ[1]. Рік потому на базі колишніх Курсів створено Школу старшого командного складу робітничо-селянської міліції УСРР, а рішенням РНК УСРР від 25 грудня 1922 року Школу було реорганізовано з прийняттям на державне забезпечення. Після вжиття необхідних організаційних заходів 23 жовтня 1923 року заклад перейменовано на Всеукраїнську школу міліції і кримінального розшуку. Новостворена освітня установа набула статусу республіканської і почала готувати старший командний склад для органів міліції усієї України[1]. У 1925 році Всеукраїнську школу передислоковано з Харкова до Києва, де в 1936 році навчальний заклад отримує нову назву — Школа старшого начальницького складу робітничо-селянської міліції імені В. А. Балицького, а ще через рік — Київська школа удосконалення начальницького складу робітничо-селянської міліції. У такому статусі вона проіснувала до літа 1941 року[1]. Наприкінці Другої світової війни школа відновила свою роботу. Згодом вона зазнала низки реорганізацій і перейменувань. Визначальною віхою в історії навчального закладу став 1960-й — рік створення Вищої школи МВС УРСР шляхом об'єднання філіалу Вищої школи МВС СРСР і Київської спеціальної середньої школи міліції (з 1968 року навчальний заклад стали іменувати Київською вищою школою МВС СРСР). Саме відтоді почався її розвиток як вищого навчального закладу[1]. Після проголошення Україною незалежності постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1992 року було створено Українську академію внутрішніх справ із визнанням її головним науковим та навчально-методичним центром у системі відомчих вищих навчальних закладів, а в грудні 1996 року, відповідно до Указу Президента України, новоствореній академії надано статус Національної. Через дев'ять років, у вересні 2005 року, академію перейменовано на Київський національний університет внутрішніх справ. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» від 27 серпня 2010 року № 1709-р КНУВС реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ[2]. ДіяльністьНаціональна академія внутрішніх справ надає освітні послуги з підготовки фахівців ступенів вищої освіти бакалавра та магістра за спеціальностями: «Право», «Правоохоронна діяльність», «Публічне управління та адміністрування» і «Психологія». У профільних інститутах та факультетах на денній і заочній формах навчається понад 15 тис. слухачів, курсантів і студентів. З 2016 року функціонує кафедра військової підготовки офіцерів запасу. В юридичному ліцеї навчаються діти, чиї батьки — співробітники правоохоронних органів, загинули або зазнали каліцтва під час виконання службових обов'язків, у тому числі в районі проведення антитерористичної операції. Наші випускники на різних посадах несуть службу в кожному підрозділі МВС України та Національної поліції України, а також працюють в органах прокуратури, юстиції, СБУ, Державної фіскальної служби, Державної пенітенціарної служби, судових органах, в юридичній сфері тощо. Серед них нинішні і колишні керівники центральних органів виконавчої влади, підрозділів правоохоронної та судової системи. Саме Національна академія підготувала перших патрульних поліцейських для Києва та області й успішно продовжує цю діяльність. Академія є членом Асоціації Європейських поліцейських коледжів, учасником Конференції керівників вищих навчальних закладів поліції країн Центральної та Східної Європи, підтримує робочі зв'язки з міжнародними організаціями, освітніми закладами та поліцейськими установами багатьох країн, забезпечує підготовку персоналу для миротворчих місій ООН.
Особовий склад академії — резерв МВС і надійний партнер столичного гарнізону поліції у забезпеченні публічного порядку та безпеки під час масових заходів у Києві та області. За підсумками щорічних незалежних соціологічних досліджень НАВС підтверджує свій достатньо високий рейтинг − її неодноразово нагороджено авторитетною відзнакою «Софія Київська» та визнано кращим вищим навчальним закладом у правоохоронній системі. Таким чином, поступово зміцнюючи свій потенціал відповідно до вимог МВС України, академія нині розвивається у всі напрямах інноваційної освітньої діяльності та зарекомендувала себе як провідний науковий і методичний центр, базовий заклад для підготовки нової генерації правоохоронців. 18 травня 2021 року Національний банк України ввів в обіг пам'ятну монету "100 років Національній академії внутрішніх справ" номіналом 2 гривні[3]. Структурні підрозділи академії
Начальники КВШ МВС
Ректори
Наукова діяльністьУ НАВС функціонують шість спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій на здобуття ступенів вищої освіти доктора наук та доктора філософії, відкритих за дев'ятьма науковими спеціальностями[6]. Сформувалися та успішно розвиваються наукові школи з проблем українського конституціоналізму, теоретичних основ забезпечення прав і свобод людини, адміністративного права і процесу, цивільного та господарського права, кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, кримінології та кримінально-виконавчого права, філософії права та юридичної психології, теорії та практики оперативно-розшукової діяльності, поліцеїстики тощо. Акцентовано увагу й на сучасних напрямах досліджень з юридичної компаративістики, кримінологічної віктимології, економічної безпеки, психологічної реабілітації, запровадження поліграфних технологій та ін. Низку досліджень підтверджено державними патентами на винаходи і відзначено державними преміями. Академія розвиває власні наукові школи, які відомі не тільки в Україні, але й поза її межами, серед яких наукові школи Удалової Л. Д., Карпова Н. С., Горбачевського В. Я.,Письменного Д. П., Смітієнко З. Д., Азарова Ю. І.[7]
Див. такожПримітки
Посилання
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
