Шарія Петро Опанасович

Шарія Петро Опанасович
Шарія Петро Опанасович
Народився	1902 ; Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер	1983
Країна	СРСР
Діяльність	політик
Галузь	марксистська філософія
Alma mater	Тбіліський державний університет
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Знання мов	російська
Заклад	Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	майор
Партія	КПРС
Нагороди
	; ; ;

Шарія Петро Опанасович (1902(1902), село Тагелоні, Сухумський округ, тепер Абхазія, Грузія — 1983, тепер Грузія) — радянський партійний і державний діяч, співробітник ЧК-НКВД, комісар державної безпеки 3-го рангу, депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань, професор, доктор філософських наук, академік Академії наук Грузинської РСР.

Життєпис

Народився в бідній селянській родині. З 1910 по 1918 рік працював у сільському господарстві. З 1911 по 1915 рік навчався в початковій школі села Тагелоні. У 1919–1920 роках навчався в Сухумській учительській семінарії, але не закінчив її. Член РКП(б) із січня 1920 року. У 1920 році вступив до комсомолу.

З вересня 1920 по лютий 1921 року — вчитель сільської школи села Мухурі в Сухумському окрузі. З березня по липень 1921 року — 2-й секретар, член президії Гальського повітового комітету комсомолу Грузії. З липня 1921 по квітень 1922 року завідував сільською школою села Тагелоні.

З квітня по вересень 1922 року — начальник політичного бюро Гальської повітової надзвичайної комісії (ЧК).

З вересня 1922 по вересень 1923 року навчався у Тифліському університеті.

З вересня 1923 по червень 1924 року — старший уповноважений Закавказької транспортної ЧК.

З червня 1924 по грудень 1925 року навчався в Академії комуністичного виховання імені Н. К. Крупської в Москві. У 1926—1929 роках був аспірантом Інституту філософії Комуністичної академії.

З грудня 1925 року викладав марксизм-ленінізм у вищих навчальних закладах Москви:

викладач вечірнього робітничого факультету Рогозько-Симоновського району Москви (грудень 1925 — вересень 1927);
доцент Комуністичного університету трудящих Сходу імені І. В. Сталіна (вересень 1927 — травень 1928); одночасно — парторг ВКП(б) Інституту філософії Комуністичної академії (1927–1928);
доцент Інституту народного господарства імені Г. В. Плеханова (вересень 1928 — червень 1929);
завідувач кафедри діалектичного матеріалізму Московського хіміко-технологічного інституту імені Д. І. Менделєєва (лютий — грудень 1929); одночасно вчений секретар Комуністичної академії історії і філософії (червень — грудень 1929), доцент Комуністичного університету імені Я. М. Свердлова та 1-го Московського університету (вересень — грудень 1929).

В Грузії

У січні 1930 року повернувся до Грузинської РСР:

заступник голови Товариства войовничих матеріалістів діалектики в Тифлісі (січень 1930 — травень 1931);
професор, завідувач кафедри історії та філософії Тифліського педагогічного інституту (вересень 1930 — березень 1934);
завідувач кафедри історії філософії та діалектичного матеріалізму Тифліського державного університету (вересень 1930 — вересень 1931);
одночасно завідувач сектору науки Народного комісаріату освіти Грузинської РСР (вересень 1930 — серпень 1931);
заступник директора Тифліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (березень 1931 — березень 1934).

З березня 1934 перейшов на партійну роботу:

завідувач культурно-пропагандистського відділу Тифліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — березень 1935);
завідувач відділу партійної пропаганди, агітації та друку Тифліського / Тбіліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1935 — травень 1937);
завідувач відділу шкіл і науки ЦК КП(б) Грузії (31 травня — 11 листопада 1937);
завідувач відділу партійної пропаганди, агітації та друку ЦК КП(б) Грузії (11 листопада 1937 — вересень 1938; з липня 1938 року — відділ партійної пропаганди й агітації);
одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) (листопад 1937 — вересень 1938), директор Тбіліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (27 грудня 1937 — 1938).

Був людиною, близькою до Л. П. Берії, його референтом і консультантом з політичних питань, радником з питань зовнішньої політики. У вересні 1938 року перейшов на роботу до центрального апарату НКВС СРСР.

В центральному апараті

працював в Центральному архіві НКВС СРСР (вересень — листопад 1938);
начальник Секретаріату НКВС СРСР (8 листопада 1938 — 2 серпня 1939); одночасно (з 30 квітня по 2 серпня 1939) — начальник 13-го відділення та заступник начальника V («іноземного») відділу НКВС СРСР;
начальник Особливого бюро при НКВС СРСР (2 серпня 1939 — 14 березня 1941);
заступник начальника 1-го управління («розвідка») НКВС СРСР (11 серпня 1941 — 16 серпня 1943; з 14 травня 1943 — НКДБ СРСР).

З серпня 1943 по 9 червня 1948 року — секретар ЦК КП(б) Грузії з пропаганди та агітації, член Бюро ЦК КП(б) Грузії. Одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) та директор Грузинської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

У повоєнний час виїжджав до Парижа для переговорів з грузинськими меншовиками як довірена особа Берії і Сталіна, готував пропозиції щодо повернення грузинських емігрантів.

З травня 1948 по лютий 1952 року — професор філософського факультету Тбіліського державного університету імені Й. В. Сталіна.

15 лютого 1952 заарештований як один з головних фігурантів справи, спрямованої проти Берії («мінгрельської націоналістичної групи»). Після смерті Й. В. Сталіна Берія негайно припинив справу, і у березні 1953 року Шарія був звільнений, 10 квітня 1953 року реабілітований і призначений помічником першого заступника голови Ради міністрів СРСР (Л. П. Берії).

27 червня 1953 року заарештований; 28 вересня 1954 року Військовою колегією Верховного суду СРСР за статтями 17 і 58-1 «а» КК РРФСР засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років поразки у виборчих правах. Відбував покарання у Володимирській тюрмі. Був звільнений в 1963 році, жив у Тбілісі, працював в Академії наук Грузинської РСР.

Основні праці

Шарія П. Під прапором Леніна.Тифліс: Держвидав, 1934.
Шарія П. Короткий нарис філософії Спінози: Стенограма доповіді. Тифліс: Закгіз, 1933.
Шарія П. Гегелівська філософія в оцінці класиків марксизму-ленінізму. Тбілісі: тип. ім. М'ясникова, 1944.
Шарія П. Шляхи розвитку грузинської радянської літератури: Стенограма доповіді. Тбілісі, 1946.
Шарія П. Найбільший програмний документ комунізму [До 100-річчя « Маніфесту комуністичної партії »]. Тбілісі: Зоря Сходу, 1948.
Шарія П. Про деякі питання комуністичної моралі. Москва, 1951.