Штейнгель Федір Рудольфович
Барон Федір Рудольфович Штейнгель (Теодор фон Штайнгайль, нім. Theodor von Steinheil, 27 листопада (9 грудня) 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія — 11 квітня 1946, під Дрезденом (Радебург, Радянська зона окупації Німеччини) — громадсько-політичний і культурний діяч Російської імперії та Української Держави, дипломат. Депутат І Державної думи Російської імперії. Член ТУП, Генеральний секретар торгівлі й промисловості Центральної Ради. Посол Української Держави у Берліні. Засновник Городоцького музею — першого світського музею на Волині й сільського в Україні. ЖиттєписПриватне життя.jpg) Народився 27 листопада (9 грудня) 1870 року в сім'ї балтійського німця Рудольфа Штейнгеля і українки з походження Марії Камінської в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі[2][3]. Батько, Рудольф Штейнгель, був статським радником, працював інженером шляхів сполучення в різний час на будівництві Петрогадської, Московсько-Рязанської, Московсько-Курської, Балтійської та Ростово-Владикавказької залізниць[4]. 1879 року Рудольф Штейнгель придбав маєтність у Городку Волинської губернії, на той час Федькові було вісім років[5]. Федько відвідував Городок лише під час літніх вакацій. За маєток Штейнгелям правив колишній греко-католицький монастир — резиденція митрополита Атанасія Шептицького[6]. Взимку, разом з братом, мешкали в Києві. Федір Штейнгель мешкав в особняку по вулиці Бульварно-Кудрявській, 27, придбаному його батьком і проданому 1901 року лікареві Михайлу Лапінському[7]. Навчався спочатку в Київському університеті, а згодом на природничому відділенні фізико-математичного факультету Варшавського університету, закінчити який завадив стан здоров'я — страждав нападами епілепсії[8].  Віра Штейнгель Під час побуту у Варшаві зібрав колекцію букіністичної літератури про Волинь. Познайомився з Миколою Біляшівським, який у майбутньому розробив структурний план Городоцького музею[9]. 1891 року Федір Штенгель вперше одружується з Марією Іванівною Шандибіною, українкою за походженням. Через рік, під час пологів вона померла, залишивши новонародженого сина Бориса. 1892 року, після смерті батька, успадкував городоцьку маєтність — понад 700 десятин землі. 26 вересня 1893 року взяв шлюб із двоюрідною сестрою Вірою Миколаївною, з якою мав синів Володимира та Миколу. Померла в Парижі 1910 року. 1900 року був власником фабрики кахелю у місті Холм Люблінської губернії. У жовтні 1919 року в Одесі комуністи убили його сина — Бориса Штейнгеля. Після поразки УНР у Радянсько-українській війні Федір Штейнгель залишив окупований більшовиками Київ та повернувся до Городка, котрий відійшов до Польщі. За іншою версією, після припинення існування Української держави Павла Скоропадського, Федір Штейнгель залишався в Берліні, до Городка повернувся лише 1924 року. Радянська влада конфісковує всі підприємства, будинки і маєтки Федора Штейнгеля та його братів в Україні та на Кавказі[10][4].  Борис і Володимир Штейнгелі в дитячому віці Одружився втретє. Третьою дружиною стала колишня гувернантка дітей Федора Штейнгеля, за походженням німкеня, Олександра Вільгельмівна. З нею прожив до кінця віку і народив третього сина Федора. Друга дружина Віра Миколаївна була похована у родинній усипальниці на Аскольдовій могилі, збудованій архітектором Владиславом Городецьким. 1936 року склеп висаджений у повітря комуністами. Звістка про цю подію сильно вразила Федора Штейнгеля. Також комуністи знищили фундовану матір'ю Федора — баронесою Марією Штейнгель, Стрітенську церкву в Києві[10]. 1939 року Городок зайняли радянці. Маєтки барона конфіскували, а сам він із сім'єю змушений був жити в домі своєї колишньої кухарки. За спогадами свідка подій, усе своє майно, зокрема меблі і книги, роздав знайомим та друзям. Після початку репресивних заходів з боку радянців щодо місцевої інтелігенції, переодягнувшись в селянський одяг, разом з дружиною і сином вночі залишив Городок. За кілька днів до Городка у пошуках Штейнгелів прибули співробітники НКВС[10]. Як описала свідок тих подій Ірина Куліш-Лукашевич:
Оселився під Дрезденом (у Радебурзі[1]), де й помер 11 квітня 1946 року[11] (за іншою версією смерть настала 2 лютого). Там і похований. Наприкінці життя писав мемуари. Протягом багатьох десятиліть ім'я Федора Штейнгеля в Україні замовчувалося. Політична й громадська діяльністьГромадські обов'язкиПочесний мировий суддя Рівненського повіту, член облікового, позичкового комітету Рівненського відділення Державного банку, почесний наглядач Рівненського 2-класного міського училища.  Палац Штейнгелів у Києві на вулиці Бульварно-Кудрявській Очільник Київського товариства взаємного кредиту з річним обігом капіталу майже в пів мільярда рублів[10]. Член опікунської ради Київського комерційного інституту. За часів Першої світової війни був членом, а з осені 1915 року головою Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст[10][12]. Незабаром, за протекцією Федора Штейнгеля, Комітет став майже виключно українським, до його складу ввійшли: Андрій В'язлов, Микола Біляшівський, Дмитро Дорошенко, Андрій Ніковський, В. Уляницький, Федір Матушевський, Володимир Леонтович, Іван Красковський. Окрім виконання безпосередньо покладених на Комітет функцій допомоги пораненим воякам, біженцям і відновлення інфраструктури прифронтової смуги, під головуванням Федора Штейнгеля зроблено значний внесок в розвиток українського шкільництва. За надані Комітетом кошти, «Товариство Півдня Росії», під маркою «Всеросійського союзу міст», відкрило в Галичині сотні дитячих захоронок, народних шкіл з українською мовою навчання. Десятки подібних шкіл відкрито довкола Києва. Матеріальну допомогу від Комітету отримували українські гімназії в Тернополі, Чорткові й Чернівцях. Для шкіл Галичини закуплено й передано тисячі українських підручників[4]. Згодом колега по роботі в Комітеті, однопартієць і брат-масон Дмитро Дорошенко згадував:
У масонеріїУ масони посвячений на початку ХХ століття. З 1908 року — засновник і майстер-намісник масонської ложі «Київська зоря»[13]. Також член однієї з французьких лож[14]. Наприкінці 1909 року від «Київської зорі» відпаростилася нова ложа — «Правда», що виконувала функцію Малої ради — керівного центру київських лож, в роки Першої світової війни це була друга після петербурзької місцева рада в Російській імперії. Венераблем, себто головою ложі, був Федір Штейнгель[15][16]. Авторитетний український масон Михайло Грушевський вважав Федора Штейнгеля «людиною дуже обмеженою, але амбітною»[17]. Ще на конвенті 1912 року Федір Штейнгель виступив проти Михайла Грушевського в суперечці між українськими і російськими масонами щодо назви новоствореної загальноросійської масонської організації, яка зрештою отримала компромісну назву «Великого сходу народів Росії»[13]. Протягом 1912—1917 років входив до Верховної ради згаданої організації[18]. На думку дослідника українського масонства Віктора Савченка, з 1912 року Федір Штейнгель став венераблем «Великого сходу народів Росії»[15]. Протягом літа-осені 1916 року «Великим сходом народів Росії» був розроблений план повалення російського імператора Миколи ІІ та зміни конституційного ладу в державі з монархії на республіку шляхом воєнно-придворного перевороту. Повалення царя в масонських колах тоді розглядали як реальний шанс перемоги Росії і союзників з Антанти в Першій світовій війні. Того ж року українські масони зібрали значні кошти на майбутню революцію[15]. Доброчинство Екскурсія до Київського художньо-промислового музею, організована Федором Штейнгелем для учнів та вчителів Городоцького двокласного училища. Світлина початку ХХ століття. Федір Штейнгель сидить у першому ряду третій зліва Активно займався меценатською діяльністю. Збудував у Городку двокласне сільське училище, навчання селянських дітей в училищі відбувалося коштом Федора Штейнгеля; цегляну лікарню святого Бориса (стаціонарна з 1897 року), де безплатно лікувалися всі хворі, зокрема декілька тисяч хворих з проблемами зору; лазню для селян; утримував пожежну валку. Під час епідемії холери в 1893—1895 роках бароном Штейнгелем були облаштовані безкоштовні чайні в Городку, Ставках і Великому Олексині. Вимостив дорогу з Городка до Клеваня. Федір Штейнгель дбав про погорільців, жертвував на будівництво церков, притулків, придбання церковного майна, виплати щомісячних пенсій багатьом біднякам і калікам. За межами Волині Федір Штейнгель найбільші пожертви зробив на жіночу й акушерську клініку при Київському Імператорському Університеті Святого Володимира — 15 000 рублів, дитячу клініку при тому ж університеті — 3000 рублів, Житомирський пологовий притулок — 2000 рублів, будівництво православного соборного храму у Варшаві — 5000 рублів, будівництво реального училища святої Катерини при київській лютеранській громаді — 1000 рублів, реставрацію Аскольдової могили — 1000 рублів[8]. Політична діяльність часів Російської імперіїЧлен Конституційно-демократичної партії з грудня 1906 року, член «брошурної» комісії; входив до складу її Київського обласного комітету, голова Рівненського повітового комітету; делегат 2-го і 3-го з'їздів партії. З 17 квітня 1906 року — депутат Першої Державної думи від міста Києва. Входив до Конституційно-демократичної фракції. Належав до Української парламентарної громади Державної Думи[19]. На одному з пленарних засідань виступив з ідеєю національно-територіальної автономії України. Член комісій: розпорядчої, Комісії «33-х» з відпрацювання аграрного закону. Один з ініціаторів закону про громадянську рівність. Підписав законопроєкти: «42-х» з аграрного питання, «Про громадянську рівність», «Про зібрання», «Про зміну статей 55-57 Заснування Державної думи». Доповідач 4-го відділу з перевірки прав членів Державної думи. Брав участь в дебатах про Білостоцький погром. Підтримав численні протести проти адміністративного свавілля. Ратував за скасування смертної кари. Приставав на ліве крило Конституційно-демократичної партії. На 6-му з'їзді партії в лютому 1916 року обраний до складу її Центрального Комітету.  Нарада депутатів Першої Державної думи — членів Конституційно-демократичної партії після підписання Виборзької відозви. Сидить крайній ліворуч барон Федір Штейнгель. Селище Терійокі (нині Зєлєногорськ в Російській Федерації), 1906 Після розпуску 1-ї Державної Думи, за виступ перед селянами Городка із закликом не давати гроші в державну скарбницю на утримання солдат і армії, Волинське губернське жандармське управління порушило проти Федора Штейнгеля кримінальну справу, згодом, не отримавши свідчень від селян, закриту за відсутністю складу злочину. Підписав Виборзьку відозву 180 депутатів 1-ї Державної Думи, за що був засуджений до 3-місячного ув'язнення і позбавлення виборчих прав. Разом з іншими депутатами-підписантами відозви, розпущеної царем Державної думи, відбував покарання в санкт-петербурзькій в'язниці «Крєсти». Під час виборів до 2-ї Державної Думи (січень 1907) не мав права бути обраним до Думи. З 1908 року — член Товариства Українських Поступовців. Разом з іншими діячами ТУП і конституційними демократами-українцями підписав заяву на адресу трудової і конституційно-демократичної фракції Четвертої Державної думи з висловлюванням протесту проти придушення національного українського руху і з вимогою націоналізації освіти в інтересах культурного розвитку українського народу та надання автономії Україні на рівні з іншими народами. На його квартирі в Києві в лютому 1914 року відбулася нарада Павла Мілюкова з лідерами ТУП і київських конституційних демократів. В роки Першої світової війни увійшов до Ради ТУП, але в грудні 1916 року заявив про свій вихід з організації, заперечуючи проти прийнятою Радою декларації «Наша позиція» про перехід від нейтралітету до протесту проти війни. Підписав відозву Ради ТУП від 8 березня 1917 року із закликом до народу підтримати новий державний устрій, робити внески на національний фонд, засновувати українські школи, відновлювати і засновувати нові «Просвіти», підтримувати українську пресу і готуватися до Установчої Ради, яка мала розглянути питання проголошення автономії України в перебудованій на федеративній основі Росії[20][4]. З 14 березня 1917 року, за протекцією Олександра Керенського, обраний головою Виконавчого комітету (із 12 осіб)[19] Ради об'єднаних громадських організацій, що був представником влади Тимчасового уряду[21] і впродовж перших пореволюційних місяців фактично найвищою владою у Києві й губернії[22][15]. Політична діяльність часів Української революціїБрав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, входив до складу президії, став членом Української партії соціалістів-федералістів. Кандидат від партії на муніципальних виборах в Києві. Голова виконавчого комітету Київської міської думи[15]. У першому складі Центральної Ради був Генеральним секретарем торгівлі й промисловості. Відмовився обійняти посаду секретаря фінансів у другому складі, що йому її запропонував Дмитро Дорошенко[23]. Разом з Костянтином Василенком намагалися зменшити вплив Михайла Грушевського в питанні набуття повноти Центральною Радою влади в Україні, перебуваючи в фарватері міністра-голови Тимчасового уряду Олександра Керенського[15].  Український посол Федір Штейнгель і турецький посол в Берліні Ріфат Паша на похороні вбитого в Україні генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна, 1918 За часів Гетьманату (від 1918 року) — посол Української Держави в Берліні, підтримував добрі зв'язки з дипломатами нейтральних держав (Іспанії і Нідерландів)[24]. Сприяв налагодженню дипломатичних відносин Фінляндії й Грузії з Українською Державою[25]. На той час посада українського посла в Німеччині важила більше, ніж міністр іноземних справ[15][26]. Як посол України брав участь в організації візиту Павла Скоропадського до Німецької імперії, який відбувся у вересні 1918 року[27]. Сам гетьман Павло Скоропадський згадував про Штейнгеля наступне:
На посаді посла допустився суттєвої помилки, набравши до складу посольства етнічних росіян, що сформувало в Берліні відношення до українського посольства, як до російського. Вірчу грамоту з рук кайзера Німеччини Вільгельма ІІ Федір Штейнгель отримав 9 листопада 1918 року, це була остання аудієнція в кайзера, 28 листопада Вільгельм ІІ зрікся престолу. Невдовзі, внаслідок повстання Директорії, 14 грудня 1918 року зрікся влади гетьман Павло Скоропадський[4]. З 11 лютого 1919 року послом відновленої Української Народної Республіки у Берліні став Микола Порш. Пізніше про роботу посла Федора Штейнгеля у Берліні згадував болгарський дипломат та історик Іван Шишманов:
Політична діяльність часів ІІ Речі ПосполитоїБув членом Селянської Росії — Робітничої Селянської Партії Сергія Маслова. Від партії представляв Волинь на I з'їзді російських організацій у Польщі 25 грудня 1935 року. 1939 року партія припинила своє існування[4]. Син Федора Штейнгеля — Володимир, очолював організацію російської національної меншини в ІІ Речі Посполитій — Російський народний союз (пол. Rosyjska Unia Ludowa)[28]. Наукова й музейна діяльність Палац Штейнгелів у Городку, нині один з корпусів Свято-Миколаївського монастиря з домовою церквою святого Іллі 1896 року разом із своїм приятелем Миколою Біляшівським заснував і очолив в Городку музей з цінними археологічними, історичними та етнографічними волинськими музеаліями. Перший світський музей (тут вперше на Волині застосовано музейну форму експонування предметів старовини), але водночас — перший сільський музей на Волині і в Україні[5][29].
— писав Федір Штейнгель[8]. Виступав із доповідями і рефератами на різноманітних конференціях та з'їздах. Займався природознавством, автор декількох наукових праць із зоології. Член Імператорського Російського ентомологічного товариства, Київського товариства натуралістів, Київського гуртка природознавства, а з 7 лютого 1914 року — член Українського Наукового Товариства в Києві, деякий час товариш (заступник) голови Товариства. Займався розкопками над річками Горинь та Уборть[30]. 1909 року городоцький маєток баронів Штейнгелів відвідали учасники волинської експедиції на чолі з відомим українським етнографом Хведором Вовком. Левко Чикаленко прибув до Городка раніше від інших, тож мав досить часу ближче зазнайомитися з власниками[6]:
Вшанування пам'ятіВулицею Барона Штейнгеля названа одна з вулиць села Городок Рівненського району Рівненської області, біля загальноосвітньої школи встановлено меморіальну таблицю[31]. Також ім'я Штейнгеля носить одна з вулиць міста Рівне[5]. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
