Юрченко Петро Григорович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Петро Григорович Юрченко
Народився	22 серпня 1900(1900-08-22) село Медвин, нині Іванківського району Київської області
Помер	23 липня 1972(1972-07-23) (71 рік) Київ
Країна	УРСР
Діяльність	архітектор, architectural historian, мистецтвознавець, викладач університету
Alma mater	Київський художній інститут
Галузь	Архітектура Мистецтвознавство
Заклад	Академія архітектури СРСР, Науково-дослідницький інститут теорії та історії архітектури і містобудування
Вчене звання	Доцент
Науковий ступінь	Кандидат архітектури
Вчителі	Альошин Павло Федотович
Відомий завдяки:	Дослідження української історичної архітектури, в тому числі дерев'яної архітектури, народного мистецтва

Петро́ Григо́рович Ю́рченко (22 серпня 1900, село Медвин, нині Іванківського району Київської області — 23 червня 1972, Київ^[1]) — український архітектор і мистецтвознавець. Кандидат архітектури (1941)^[2]. Доцент (1938).

Після закінчення школи вступив в 1918 до Будівельно-технічного училища в місті Київ яке закінчив в 1922 році. Далі вступив і 1928 року закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень Павла Альошина.

Після отримання вищої освіти залишився викладати у Київському художньому інституті (1928—1941) та в Київському інженерно-будівельному інституті. (Згодом, через «малокультурні партійного ставленика і чистого адміністратора» Миколи Плехова був змушений піти з інституту.^[3]) П. Юрченко взяв участь у розробці конкурсних проєктів Будинку кооперації в Харкові (разом з Й. Каракісом і В. Заболотним)^[4]. У 1930 році Юрченко спільно з Й. Ю. Каракісом, М. Г. Гречиною, братами Холостенками і В. Г. Заболотним створили товариство «Жовтень»^[5]. Згодом, в 1930-х роках працював у майстерні разом з Й. Каракісом і М. Холостенком^[6]. У 1934 році брав участь в конкурсі на проєкт Урядового центру в Києві^[7]. У 1937 році входив до Правління Спілки радянських архітекторів України^[8]. З 1938 року — доцент. З 1941 року — кандидат архітектури.

Під час війни науково-викладацька діяльність була перервана, а сам Юрченко перебував на окупованій території, що згодом стало плямою в його біографії.

В 1944 році очолив Кабінет історії архітектури в Академії архітектури СРСР. 23 жовтня 1945 року був одним з членів правління Спілки радянських архітекторів УРСР, яке одноголосно висунуло Йосипа Каракіса на звання члена-кореспондента Академії архітектури УРСР^[9]. З 1946-го — в утвореному на його базі Інституту історії і теорії архітектури (ІІТА) в складі Академії архітектури УРСР. Тимчасово виконував обов'язки директора інституту (1948).

У 1952 році отримав від Михайла Цапенко, нового директора ІІТА, офіційну характеристику, що фактично звинувачувала його у державній зраді, і був звільнений з інституту:

Роботи Юрченка з історії української архітектури вирізняються аполітичністю і дилетантизмом, відсутністю марксистського аналізу; у цих роботах не міститься викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії українського мистецтва архітектури. Відомо також, що гр. Юрченко в роки Вітчизняної війни залишався в окупованому німцями Києві і співробітничав з фашистами. В силу цього гр. Юрченко не вселяє політичної довіри і не може бути залишений на роботі в інституті, який відає галуззю ідеології в архітектурі.

До Академії зміг повернутися тільки після смерті Сталіна в 1955 році; до Інституту — в 1957.

Помер 23 червня 1972 року, був похований на Байковому кладовищі.

Юрченко разом із Григорієм Логвином і Юрієм Нельговським обстежував і вивчав пам'ятки архітектури (зокрема, в Кам'янці-Подільському). Виконав численні реконструкції, зокрема дерев'яних споруд у Києві (палац А. Кисіля, ратуша, дзвіниця Михайлівського-Золотоверхого монастиря за малюнком 1688 та ін.). Провів замальовки та обміри дерев'яного зодчества на Чернігівщині, Полтавщині, Поліссі, Поділлі, в Карпатах, дослідив приватні та музейні колекції з цього питання.

Найважливіші споруди та конкурсні проєкти:

• будинок уряду УРСР (1927) у Харкові — у співавторстві з Павлом Альошиним і Володимиром Заболотним^[1];
• житловий масив «Промінь» (1929) у Харкові — у співпраці з Павлом Альошиним і Володимиром Заболотним;
• Курський вокзал (Москва) (1932) — у співпраці^[10].
• надбудова ротонди на Аскольдовій могилі (1935)^[1] і проєкту відкритого театру біля неї в Києві (1936—1937)
• проєкт планування та забудови Хрещатика в традиціях української народної художньої культури, в формах українського бароко (з Володимиром Заболотним і Ігнатієм Мілінсом).
• У 1940 році проєктує будинок Кооперації в Харкові (в співавторстві з Й. Каракісом і В. Заболотним)^[4]

Автор наукових праць:

• «Народное жилище Украины» (1941)^[1]
• «Дерев'яне зодчество України» (1949)^[1]
• «Пластика в современной архитектуре» (1965)^[1]
• «Народне мистецтво» (1967)^[1]
• «Дерев'яна архітектура України» (1970).^[1]

Автор розділів у колективних працях:

• «Нариси історії архітектури Української РСР» (1957–1970)
• «Історія українського мистецтва» (томи 3 і 5, 1966–1968; гол. ред. 3 тому)
• «Українське народне мистецтво» (том 3, 1962).

Статті у збірниках і журналах. Серед них:

• Кам'янець-Подільський замок // Архітектурні пам'ятки. — К., 1950. — С. 105—120.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 10.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 482.
• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 670.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 407.
• Лебедєв Георгій. Дослідник народної архітектури Петро Юрченко // Народна творчість та етнографія. — 1996. — № 4. — С. 69—74.
• На Аскольдовій могилі // Персонал Плюс. — 2006. — № 48 (1—7 грудня).
• [1]
• Видатний архітектор Юрченко Петро Григорович
• Юрченко Петро Григорович (1900—1972)
• Юнаков О. Архітектор Йосип Каракіс. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.

Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.