Якуб народився близько 1453 року. Був, найімовірніше, четвертим сином Станіслава Шидловєцького[pl] та його першої дружини Барбари зі Староседлиців і Оронського[1]. Мав двох рідних братів і одну сестру, а також, 7 братів і 8 сестер від другого шлюбу батька[2].
Під керівництвом свого батька — охмістра двору, з 1476 року Якуб був покоївцем королівських синів. 1485 року Якуб став придворним Казимира Ягеллончика. При дворі служили також два його молодших зведених брати: Пйотр[pl] і Міколай. Після делегування до двору королевича Яна Ольбрахта, став одним із найближчих соратників спадкоємця престолу, був його скарбником (1489), після коронації 1492 року був королівським секретарем[4]. Протягом 1493—1501 років був бурґграфом краківським[5]. На нього також покладалися обов'язки надвірного підскарбія, які він потім офіційно виконував після призначення на цю посаду 1 січня 1494 року[6], обіймав її до 1498 року[7].
1498 року став старостою сохачевським[8], наступного року отримав у заставу староство болімовське[9].
20 березня 1501 року Якуб Шидловєцький був призначений підскарбієм Королівства Польського[10]. Новообраний король Олександр Ягеллончик залишив його на цій посаді, невдовзі надав також нові староства. Протягом 1502—1506 років Якуб був старостою ленчицьким[11], потім отримав староства казімєзьке та крешівське[9]. Був послом малопольським на Пйотркувський сейм 1503 року[12]. Підписав конституцію Nihil novi на вальному сеймі в Радомі 1505 року[13].
Якуб Шидловєцький на поліптиху в Шидловєцькому костеліБарбара з Шидловєцьких Тарновська. Мініатюра Станіслава Самострільника
Як підскарбій він підтримував порядок і ретельність у ведених ним рахунках, був ощадливим як керівник монетного двору. Шидловєцький нерідко власним коштом рятував мізерну королівську скарбницю. 1501 року він виплатив 1152,7 злотих з своєї кишені на покриття королівських витрат, а 1505 року — 2000 злотих і 20 грошей, які король на початку наступного року відшкодовував[9]. Неодноразово був відповідальним за збори спеціально призначених податків для оплати війську, зокрема в 1503 та 1506 роках[14].
З лютого 1506 року був старостою сандомирським[15], а з березня — каштеляном сандомирським[16].
Помер Якуб Шидловєцький, орієнтовно, наприкінці 1509 року. Похований він був у південній каплиці костелу в Шидловці, де також був перепохований братом Кшиштофом Шидловєцьким їхній батько Станіслав[17].
Сім'я
Якуб Шидловєцький близько 1492/1493 років одружився з Зофією (пом. після 07.05.1519) невідомого походження, гербу Півкозич[1]. Подружжя мало трьох доньок:
Костел Святого Зиґмунта в ШидловціЗагальний вигляд поліптиху в Шидловєцькому костелі
Якуб успадкував Цмелюв та маєтки з посагу своєї матері — Ковалі та Жембоцин, а також, Поґожале та Скажисько Ксьонженце (тепер — частини міста Скаржисько-Каменної)[19].
1493 року на місці дерев'яного костелу в родинному Шидловці Якуб розпочав будівництво мурованого костелу[pl], яке завершив його брат Міколай[20]. На бічній стіні пресвітерію можна помилуватися пізньоготичним поліптихом, фундованим Якубом Шидловєцьким. На ньому зображено Успіння Пресвятої Богородиці та євангельські сюжети. Він виготовлений у 1507—1510 роках у краківських майстернях[21]. У нижній частині центральної композиції поліптиху зображена родина фундаторів: Якуб Шидловєцький з гербом Одровонж (зліва), його дружина Зофія з гербом Півкозич (справа) і біля неї троє їхніх доньок.
Якуб Шидловєцький посприяв отриманню 1505 року від Олександра Ягеллончика привілею про перетворення Цмелюва на місто[9][22]. Він також узявся за реконструкцію замку в Цмелюві[pl][23], ймовірно, він подарував образ Успіння Діви Марії місцевому костелу[1].
Примітки
↑ абвMariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 546.
↑Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 550.
↑Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 11, 17.
↑Agnieszka Nalewajek, Na królewskim dworze Jana Olbrachta, [w:] Roczniki Humanistyczne, T. 59, z. 2 (2011), s. 42.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 5: Burgrabiowie zamku krakowskiego XIII—XV wieku oraz Uzupełnienia do Zeszytów 1-4 / oprac. Waldemar Bukowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1999, s. 58.
↑Agnieszka Nalewajek, Dworzanie królewicza Jana Olbrachta w latach 1487—1492. Przyczynek do badań nad karierami rodów szlacheckich w czasach jagiellońskich, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne, Tom 10(14), 2018, s. 196.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 128.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 215.
↑ абвгJerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 18.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 124.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II: Ziemie łęczycka, sieradzka i wieluńska, Zeszyt 2: Urzędnicy łęczyccy, sieradzcy i wieluńscy XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Edward Opaliński i Hanka Żerek-Kleszcz, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 91.
↑Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 39.
↑Katarzyna Niemczyk, Kamienieccy herbu Pilawa: z dziejów kariery i awansu szlachty polskiej do 1535/1536 roku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2016, s. 178, 193.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 117.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 90.
↑Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 19.
↑Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 19-21.
↑Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 16.
↑Przewodnik po zabytkach Szydłowca, Szydłowiec, Urząd Miejski w Szydłowcu, 2008 s. 24.
↑Przewodnik po zabytkach Szydłowca, Szydłowiec, Urząd Miejski w Szydłowcu, 2008 s. 27.
↑Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 2, Poznań, 1912, s. 524—525.
Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 546—551.
