17 березня 2016 року Дмитро Коцюбайло призначений командиром 1-ї окремої штурмової роти «Вовки Да Вінчі» Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».[2][3] Комбат був проти призначення 21-річного Дмитра на посаду командира роти, але Олександр Карась «Подолянин», тодішній ротний і командир Дмитра, наполіг на цьому, пояснивши, що Да Вінчі шукав можливості взяти участь у бойових операціях і часто був у них командиром, реального військового досвіду у нього було достатньо.[4]
Добровольча рота не входила до ЗСУ і фактично не підпорядковувалась в армії нікому. Ця відсутність субординації дратувала деяких генералів, але інші цінували сміливість і готовність іти в бій.[4] За словами Андрія Римарука із фонду «Повернись живим», Дмитро Коцюбайло одним із перших на фронті почав використовувати дрони для коригування вогню артилерії. Командири різних бригад запрошували його «попрацювати» по їхніх цілях, і артилеристи Да Вінчі швидко здобули репутацію влучних та ефективних воїнів.[5]
Повномасштабне російське вторгнення
З лютого до квітня 2022 року артилерійська група роти працювала на різних напрямках, палячи колони броньованої техніки, зупиняючи просування росіян на південному напрямку, під Запоріжжям, біля Києва.[6]
Після цього, як і багато підрозділів ДУК, рота увійшла до Сил спецоперацій,[6] утворивши 7-й центр спеціальних дій ДУК. Рота була доукомплектована до розміру батальйону.[7][8][9] У формуванні батальйону Дмитрові Коцюбайлу допоміг Юрій Капустяк, який запросив начальника штабу Олега Лотоцького і десятки кадрових військовиків, які служили в різних підрозділах. За словами Коцюбайла, вони всі разом сформували «дійсно потужний батальйон».[6]
Улітку 2022 року до батальйону «Вовки Да Вінчі» увійшла рота «Гонор» Сергія Філімонова.[4]
7 березня 2023 року батальйон втратив свого комбата Да Вінчі в боях за Бахмут.[13] Після загибелі командира Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла 1 ОШБ у складі 67 ОМБР ДУК очолив Юрій Капустяк.[14]
З 1 липня 2023 року Юрій Капустяк сказав, що батальйон буде названий на честь Дмитра Коцюбайла.[15]
В січні 2024 року з підрозділів батальйону була сформована ротно-тактична група, яку відправили для стабілізації ситуації в районі села Табаївка під Куп'янськом.[16] Ця ротно-тактична група успішно виконала завдання і відбила Табаївку в противника.[17]
Розділення підрозділу
26 січня 2024 року у Львові відкрили перший в Україні рекрутинговий центр 1-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» імені Дмитра Коцюбайла. Відкривали центр заступник начальника з розвідки батальйону Сергій Філімонов, керівниця медичної служби «Ульф» Аліна Михайлова та командир взводу Олександр Ябчанка.[18] Через 3 дні, 29 січня, в 67-й бригаді ДУК сказали, що цей рекрутинговий центр не належить до першого штурмового батальйону 67 ОМБр ДУК, оскільки група військових, які організували рекрутинговий центр, — Аліна Михайлова, Сергій Філімонов, рота «Гонор» та окремі військові — нещодавно покинули лави бригади.[7]
Наприкінці травня 2024 року стало відомо, що батальйон мобілізував до свого складу певну кількість засуджених.[24]
12 вересня 2024 року одна з сестер-близнючок Дмитра Коцюбайла — Олександра підписала контракт з 1-м окремим штурмовим батальйоном, який створив і яким командував її брат.[25]
У січні — лютому 2025 року батальйон активно вів рекрутинг.[26][27][1][28]
5 квітня 2025 року стало відомо, що батальйон було розширено до розмірів полку[29]
Дмитро Савченко («Філософ») «ВОВКИ ДА ВІНЧІ. Стисла історія становлення та ідейна навігація 1-го Окремого Штурмового Батальйону». — Київ: Видавництво «Залізний тато», 2023[36]
Втрати
02025-04-055 квітня2025 — Самойлович Олександр («Віллі/Віндір») 17.9.2006. Був керівником Київського осередку Правої Молоді у 2024 році [37]
↑ абКоцюбайло Дмитро Іванович / О. С. Іщенко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.
.svg)
