Васильєв Євген Олексійович

Васильєв Євген Олексійович
Народився	1778  Богодухів, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	1833  Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	архітектор, викладач університету
Alma mater	Петербурзька академія мистецтв
Вчене звання	професор[d]
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна

Васильєв Євген Олексійович (1773 Петербург, Російська імперія — 1833 Харків, Харківська губернія, Російська імперія) — український архітектор, багато років працював у Харкові.

Народився у Петербурзі в родині оберофіцера.

Навчався у Петербурзькому гірничому училищі, учень Дж. Кваренгі та А. І. Порто.

У 1796 р. призначений губернським реєстратором в Санкт-Петербурзький магістрат.

З квітня 1800 року служив у Комісії з постачання резиденції припасами, отримав чин колезького реєстратора.

Потрапивши у немилість імператора Павла I, за його указом від 23 січня 1801 р. призначений губернським секретарем у Богодухівський повітовий суд (Богодухів Харківської губернії). Однак це призначення не було виконано в зв'язку з вбивством Павла I.

У квітні 1802 р. отримав чин титулярного радника і був зарахований до Кабінету Його Імператорської Величності.

У листопаді 1803 р. був призначений ад'юнктом цивільної архітектури в Харківський університет, був його архітектором та згодом — екстраординарним професором (з 1817)^[1].

У січні 1812 р. отримав чин надвірного радника. Протягом ряду років одночасно з роботою в Харкові спостерігав за будівлями навчальних будівель в Воронежі, Курську, Суджі та Херсонській губернії.

У 1820—1827 рр. — архітектор будівельного комітету Харкова.^[2]

У вересні 1832 р. через хворобу не зміг бути присутнім під час огляду імператором Миколою I університетських будівель. Імператор побачив тріщину в стіні залу бібліотеки університету і зажадав звільнити Васильєва. Тріщина сталася не через помилки в проєктуванні або будівництві, а внаслідок просідання ґрунту через складування в 1827 році великої кількості заготовлених правлінням університету дров біля стін бібліотеки. У заглибленні почала накопичуватися вода, яка проникала у фундамент будівлі. Васильєв вказував правлінню університету на необхідність усунути заглиблення, однак цього не було зроблено. Крім того, негативний вплив на фундамент і стіну бібліотеки спричинила прибудова, яку спроєктував у 1831 р. А. А. Тон.

Васильєв був відправлений у відставку з 10 жовтня 1832 р

Помер у Харкові у 1833 р..

Після смерті Васильєва його вдова Любов Андріївна добилася перегляду справи про його відставку. У січні 1834 р. їй була призначена пенсія в розмірі річної платні чоловіка, і додатково по 300 рублів на рік їй і синові, починаючи з дня відставки Васильєва.

Онука архітектора Ольга Сократівна Васильєва, дружина письменника Чернишевського М. Г.^[3]

• Реконструкція будинку губернатора під будівлю університету, вул. Університетська, 16, (1805 р.).
• Навчальний корпус університету зі Свято-Антонієвською домовою церквою, вул. Університетська, 25, (1823—1831 рр.).
• Слобідсько-українська гімназія на розі проспекту Героїв Харкова і Миколаївської вулиці (за участю І. Л. Ватлета, 1814—1815 рр., не збереглася).
• Будівля Дворянського зібрання на Миколаївській площі (нині майдан Конституції, в співавторстві з В. Лобачевським, 1814—1815 рр., не збереглася).
• Повітове училище на Бурсацькому узвозі (1825 р., пізніше реконструйовано Б. С. Покровським та К. Толкуновим).
• Надбудова та реконструкція гостинного двору на вул. Університетській (початок XIX ст., не збереглася).
• Архієрейський дім на території Покровського монастиря (1820—1826 рр.).
• Трапезна між Покровським собором і дзвіницею на території Покровського монастиря (1820—1826 рр.).
• Свято-Дмитрівська церква на вул. Катеринославській (нині Полтавський Шлях, 44, 1808 р., перебудована М. І. Ловцовим у 1885—1896 рр., збереглася частково)^[4].
• Свято-Миколаївська церква (нині вул. Цементна, 8, 1820 р.).
• Дзвіниця Успенського собору з храмом Олександра Невського в нижньому ярусі на вул. Університетській, 1821—1833 р, закінчена А. А. Тоном у 1848 р).^[5]
• Садибний будинок на вул. Благовіщенській, (1820-ті рр., у співавторстві з Андрієм Тоном та Петром Ярославським).
• Власний дім на розі вул. Гоголя, 6^[6].
• Садибний будинок, проспект Героїв Харкова, 9 (початок XIX ст.)
• Садибний будинок, вул. Катеринославська, нині Полтавський Шлях, 5 (1830-ті рр.).
• Будинок пастора (авторство ймовірне, 1832—1836, вулиця Гоголя, 2)^[7]

• 
  Губернаторський палац
• 
  Університетська Антонівська церква з новим корпусом
• 
  Архієрейський дім

• Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Т. Ф. Давидич — Стили в архитектуре Харькова — Харьков, 2013
• Архитекторы Харькова [1]
• Шкодовский Ю.М., Лаврентьев И.Н., Лейбфрейд И.Н., Полякова Ю.Ю.; Худож.-оформитель Юхтман А.С. Харьков вчера, сегодня, завтра. — Харьков : Фолио, 2002. — С. 24, 29, 101, 102, 112, 115, 145, 147, 149. — 5000 прим. — ISBN 966-03-1743-3.
• Парамонов А. Евгений Алексеевич Васильев.
• Парамонов А. № 2 усадьба архитектора Евгения Васильева [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Лейбфрейд А. Архитектор университета. [Архівовано 31 січня 2021 у Wayback Machine.] — «Событие», 7 — 13 ноября 2002 г.
• Можейко І.  Від Гоголя до Чернишевського [Текст] / Інна Можейко // Слобід. край. — 2020. — 6 серп. — С. 9 : фот.