Йозеф Радецький

Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец
Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz
Портрет Йозефа Радецького (худ. Г.Декер)
Народження	2 листопада 1766(1766-11-02) Тршебніце, Богемія
Смерть	5 січня 1858(1858-01-05) (91 рік) Мілан, Ломбардо-Венеціанське королівство, Австрійська імперія пневмонія[1]
Поховання	Heldenberg Memoriald
Країна	Габсбурзька монархія,  Австро-Угорщина
Освіта	Терезіанум
Роки служби	1784–1858
Звання	фельдмаршал, генерал-фельдмаршал
Війни / битви	Наполеонівські війни, Революція в Італії 1848—1849
Титул	граф[d]
Рід	Радецькі
Діти	Теодор Радецькийd і Фредеріка Венкгеймd
Автограф
Нагороди
Йозеф Радецький у Вікісховищі

Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец (нім. Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz, чеськ. Jan Josef Václav Radecký z Radče; 2 листопада 1766 року, Тршебніце — 5 січня 1858 року, Мілан) — австрійський воєначальник і державний діяч, фельдмаршал (1836), російський генерал-фельдмаршал (1849); найвидатніший полководець Австрії свого часу. Учасник австро-турецької, Наполеонівських воєн, придушення італійської революції.

Молодим офіцером брав участь у австро-турецькій війні 1787—1791 років, вирізнявся в боях при Маренго і Гогенліндені. 1813 року призначений членом військової ради, працював над реорганізацією австрійської армії, особливо піклуючись про відрядження за кордон молодих офіцерів для завершення військової освіти. У битві під Лейпцигом відзначився як начальник штабу князя Шварценберга.

У мирні роки Радецький командував кавалерійською дивізією, потім був комендантом Оломоуца. З 1831 командував австрійською армією в Італії і завоював там значну популярність, з одного боку, як зразковий організатор армії і стратег, з другого — як суворий і холодний реакціонер.

У 1848 році він намагався силою придушити італійську революцію, але після 5-денного бою на вулицях Мілана повинен був (вночі 23 березня) з 15-ти тисячною армією відступити до Верони, там він отримав підкріплення і, скориставшись бездіяльністю ворога, на початку травня перейшов в наступ. Розбивши сардинців при Санта-Лучіан 6 травня, він фланговим маневром перейшов Мінчо у Мантуї і здобув нову перемогу при Куртатоне, але не досяг своєї мети — звільнення обложеної сардинцями Песк'єри (здалася 31 травня).

Після двомісячного перемир'я він розбив сардинців поблизу Кустоци і 6 серпня зайняв Мілан (за що згодом отримав орден Святого Георгія I класу), а 9-го встановив перемир'я. Після відновлення військових дій 10 березня 1849 він завдав сардинцям нової поразки біля Новари (23 березня), яка стала вирішальною в цій війні. Після падіння Венеції Радецький на посаді генерал-губернатора Ломбардо-Венеціанського королівства за допомогою суворих заходів добився спокою в Італії. Він не дожив до того, щоб побачити безпосередній результат своєї політики — втрату для Австрії спершу Ломбардії, потім Венеції. У 1858 році йому був споруджений пам'ятник у Празі, в 1892 — у Відні.

У 1849 році отримав звання російського генерал-фельдмаршала.

• 1848 року Йоганн Штраус-старший написав «Марш Радецького» на честь Йозефа Радецького. Пізніше ця музика стала полковим маршем 5-го гусарського полку Радецького. Цей полк існує й сьогодні (як танковий), з тим же полковим маршем.

• 
  Пам'ятник Радецькому у Венеції
• 
  Граф Радецький (1856 рік)
• 
  Памятник Радецькому у Празі
• 
  Йозеф Радецький (літографія, 1850)
• 
  Могила графа Радецького

Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)

• Strack, «Graf R.» (Вена, 1849).
• Schneidawind, «Feldmarschall Graf R.» (Аугсбург, 1851).
• Schönhals, «Der Feldmarschall Gr. R.» (Штутгарт, 1858).
• «Denkschriften militärischen Inhalts aus dem Nachlass R's» (Штутгарт, 1859).
• Troubetzkoi, «Campagnes du comte R. dans le nord de l'Italie en 1848 et 49» (Лпц., 1860).
• H. Kunz. «Die Feldzüge des Feldmarschalls R. in Oberitalien 1848 u. 49» (Берл., 1890).

1. ↑ https://anno.onb.ac.at/cgi-content/anno?apm=0&aid=mil&datum=18580106&seite=01