Павло Буре (торговий дім)
Павел Буре (дореф. Павелъ Буре, міжнар. Paul Buhre) — російська годинникова компанія заснована в 1874 році, після революції продовжувала свою роботу в Швейцарії[1][2]. Постачальник Двору Його Імператорської Величності з 1899 року. ІсторіяКомпанія веде свою історію від сімейного бізнесу, який заснував у 1815 році Карл Буре, що переїхав до Санкт-Петербурга з Ревеля. Існує версія, згідно з якою засновника годинникової фірми звали Пауль-Леопольд і він був родом із швейцарського кантона Нойенбург[3]. Його син, Павло Карлович Буре, отримав звання спадкового почесного громадянина «за сумлінне і старанне, зі збереженням казенного інтересу виконання з 1839 року прийнятих зобов'язань за Двором у Бозі спочиваючої Великої Княгині Марії Миколаївни та по Сергієвській дачі»[4]. У 1842 році народився Буре Павло Павлович, який після закінчення Петропавлівського комерційного училища у 1868 році став компаньйоном батька. У 1874 році Павло Павлович набуває великої годинної фабрики, розташованої в швейцарському місті Ле-Локль. Павло Буре став оцінювачем кабінету імператора, і за це отримав право розміщувати на своїй продукції та вивісках державний герб[5]. Також він став техніком Ермітажа. Проте конкуренція з боку таких брендів, як Patek Philippe, Tissot і Breguet не дала досягти великих успіхів. Буре постачав годинник Великим князям Євгенію та Сергію Максиміліановичам Лейхтенбергським. У відповідь вони пролобіювали здобуття Павлом Карловичем Буре звання спадкового почесного громадянина[6]. У 1884 році Павло Буре отримав звання купця 1 гільдії. 1888 року Павло Буре продав свою фірму двом швейцарським підданим: Полю Жірару та Георгу Пфунду. Нові власники заснували торговий будинок «Павелъ Буре». Статутний капітал склав 30 тисяч рублів. Для того, щоб уникнути високих митних податків, годинник Буре ввозився в Росію у вигляді деталей, а кінцева збірка проводилася в спеціальних майстернях. Для складання годинника використовувалася жіноча та дитяча праця. У 1892 році було відкрито магазин у Москві; пізніше — у Києві. У 1899 році компанія отримала звання «Постачальник Двору Його Імператорської Величності»[7]. До цього моменту річний прибуток фірми становив понад 50 тисяч рублів на рік. На Всесвітній виставці в Парижі у 1899 році фірма отримала срібну медаль. За час правління Олександра III з Кабінету Його Величності було вручено 3477 годинників на загальну суму більше 277 тисяч рублів. Більшість цих годинників — виробництва фірми Буре. На Всесвітній виставці 1900 року фірма отримала золоту медаль. Після жовтневої революції майно компанії було націоналізовано і передано тресту точної механіки, а збитки склали 7 млн золотих рублів, власники також втратили 10 будівель. Але компанію вдалося зберегти і після 1917 року фірма продовжувала працювати в Швейцарії під маркою «Paul Buhre». Відомо, що настінний годинник Буре був в кабінеті у Леніна, а Сталін користувався кишеньковим годинником фірми. У 2004 році в Москві була створена компанія «Торговий дім з відродження традицій годинникаря Двора Його Величності Павла Карловича Буре», яка займається виробництвом годинників та збором інформації про історію фірми[8]. АсортиментОсновним продуктом Буре були кишенькові годинники, вартість яких починалася від 2 рублів. Крім цього, фірма виробляла дорожні, настінні годинники, ходики, золоті репетири. Великий обсяг замовлень припадав на Військове міністерство і Міністерство шляхів сполучення. У масовій культурі
Цікаві факти
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
