Перерва Анатолій Антонович

Анатолій Антонович Перерва
Анатолій Антонович Перерва
	2012
Народився	12 квітня 1949; Вербівка, Балаклійський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Помер	24 березня 2018 (68 років); Харків, Україна
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	поет, журналіст, перекладач, громадський діяч
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1977)
Мова творів	українська
Роки активності	1966-2018
Напрямок	інтимна, пейзажна лірика, пародії, епіграми, публіцистика
Жанр	вірш, есе, стаття, пародія, епіграма, байка, притча
Членство	Національна спілка письменників України
Премії	; Всеукраїнська літературна премія імені Олександра Олеся

Анато́лій Анто́нович Пере́рва (нар. 12 квітня 1949(19490412) — пом. 24 березня 2018) — український журналіст, поет, гуморист, сатирик, перекладач та громадський діяч.

Життєпис

Дитинство і навчання

Народився 12 квітня 1949 року в селі Вербівка Балаклійського району Харківської області Української РСР (нині — село в Ізюмському районі Харківської області України) в учительській сім'ї^[1].

Під час навчання у школі закохався в піонервожату, яка писала вірші й відвідувала літературну студію при районній газеті, куди привела і Перерву. У студії він почав писати вірші й замітки до газети. Першого вірша надрукував у восьмому класі^[2].

У 1977 році — закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Журналістська і літературна робота

У 1966-1979 роках — працював кореспондентом районних газет у селищі Нова Водолага та місті Балаклія Харківської області, заступником редактора харківської молодіжної газети «Ленінська зміна».

У 1979 році, за рекомендаціями Василя Мисика та Миколи Шаповала, прийнятий до Спілки письменників України — після виходу першої збірки поезій «Живіть, жита» (вийшла у Харкові, у видавництві «Прапор»).

У 1979-1994 роках — обирався відповідальним секретарем Харківської організації Спілки письменників України.

3 2000 року — член Асоціації українських письменників.

Помер 24 березня 2018 року у Харкові. Похований у рідному селі Вербівка Балаклійського району Харківської області^[3].

Творчість і громадська діяльність

Автор віршів, сатиричних і гумористичних творів (пародій, епіграм та шаржів), паліндромiв (вони вийшли окремою книгою «Соло: голос вiщодощiв»), художньої публіцистики, поетичних текстів для пісень, перекладів з білоруської, молдовської, грузинської та російської мов. Досліджував лiтературне життя Харкова XX століття^[4].

Окремими виданнями вийшли збірки:

«Живіть, жита» (1978)
«Голоси криниць» (1981)
«Серед білого дня» (1984)
«На зламі літа» (1987)
«Соло: голос віщодощів» (1996)
«Чистий четвер» (1999)
«Полювання без ліцензії» (2003)
«Невимовне» (2007)
«Перевесло слова і сльози» (2009)
«Небесна ясність» (2013)

Крім збірок поезій, твори Перерви були опубліковані в кількох антологіях:

«Слобожанська муза: антологія любовної лірики XVII–XX століть» (2000)
«Два міста / Zwei Städte» (2000)
«Ветер с Украины» (2004)
«Слобожанська яса: антологія громадянської лірики кінця XVII-початку XXI століть» (2006)
«Über Zeitund Raum. Понад час і простір. Антологія сучасної української і німецької поезії» (2006)
«У сузір’ї рака: антологія української паліндромії» (2011)
«Під знаком Мисика: антологія сучасної української поезії» (2015)

Вірші Перерви перекладено польською, болгарською, молдовською, киргизькою, марійською і російською мовами.

У 1982 році, за перші дві збірки поезій («Живіть, жита» та «Голоси криниць»), отримав Республіканську літературну премію імені Миколи Островського^[2]. У 2012 році — став лавреатом Премії імені Олександра Олеся^[4].

Брав активну участь у громадській роботі: обирався головою правління Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, сприяв відкриттю і становленню в Харкові Літературного музею. З 1994 по 2012 рік — працював заступником директора з наукової роботи Харківського літературного музею^[2].

Зразок поезії

***
Як горох — у порожнє відро,
Як гарба — із крутого узгірка,
Сколихне мене раптом в метро
Слобожанська знайома говірка.

На базар поспішають баби,
До синів на коротку гостину —
Споконвічні селянські торби
Гречно просять підважить на спину.

Поспішають неквапно вони...
Обжену їх прискореним кроком.
Тільки пасмо сумне сивини
Вріже погляд мені ненароком.

***
Дні сонячні — давно на дні,
У глибині глухого моря.
Я за тобою зголоднів,
Зчорніли спогади від горя.

Ані шелесне. Тиша тиш.
Ну, де ж ви, почуття трикляті?
Скажи мені, чого мовчиш,
Мов зжовклі віршики в шухляді?

А ніжність запеклась навік
В моїй іще гарячій крові.
Такий-от дивний чоловік —
В мороз шепчу: — Ви ще живі,
Наївні котики вербові?

Вшанування пам'яті

У 2019 році у селі Вербівка, де поет народився, йому відкрили меморіальну дошку^[4].

Бібліографія

Живiть, жита: вірші. — Харків: Прапор, 1978. — 63 с.
Голоси криниць. — Харків: Прапор, 1981. — 51 с.
Серед бiлого дня. — Київ: Радянський письменник, 1984. — 103 с.
На зламi лiта: лірика. — Харків: Прапор, 1987. — 86 с.
Соло: голос віщодощів. — Харків: Прапор, 1996. — 68 с.
Чистий четвер. — Балаклія: Серп і Молот, 1999. — 136 с.
Полювання без ліцензії. Пародії та епіграми. — Харків: Глас, 2003. — 89 с.
Невимовне: лірика. — Харків: Майдан, 2007. — 152 с.
Перевесло слова і сльози: поезії. — Харків: Майдан, 2009. — 232 с.
Небесна ясність. — Харків: Майдан, 2013. — 164 с.
Імениті й безіменні: [поезія] // Харків LIT. — 2015. — № 2. — С. 259.
Анатолій Перерва: [стисла біографічна довідка, поезії] // Переяславські Сковородинівські студії: збірник наукових праць. / ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Центр Сковородинознавства; — 2018. — Випуск 5, спецвипуск: Посібник-антологія «Поетичний славень Сковороді». — С. 293-294.
Писав із друзями: переклади — Харків: Точка, 2021. — 192 с.

Примітки

↑ Ільїницька О.П. Перерва Анатолій Антонович // Літературна Харківщина: довідник. — Харків, 1995. — С. 257.
↑ ^а ^б ^в Галаур С. Анатолій ПЕРЕРВА: «Людям, які мають почуття гумору, вижити легше». Інтерв'ю// Урядовий кур'єр. — 2012. — 19 травня.
↑ У Харкові помер відомий український поет// Сайт ТСН. — 2018. — 25 березня.
↑ ^а ^б ^в Брюґґен В.О. Перерва Анатолій Антонович// Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та інші. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.

Джерела

Анатолій Перерва // Письменники Харкова: довідник. — Харків, 2003. — С. 129-131.
Анатолій Перерва // Хрестоматія з літератури рідного краю. — Харків, 2001. — С. 317-319.
Брюґґен В.О. Перерва Анатолій Антонович// Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та інші. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.
Галаур С. Анатолій ПЕРЕРВА: «Людям, які мають почуття гумору, вижити легше». Інтерв'ю// Урядовий кур'єр. — 2012. — 19 травня.
Ільїницька О.П. Перерва Анатолій Антонович // Літературна Харківщина: довідник. — Харків, 1995. — С. 257.
Перерва Анатолій [Електронний ресурс] // Національна спілка письменників Україниса. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 26 квітня 2019.
Писаревська О.В. Мовні засоби вираження ідейно-естетичного змісту в пейзажній поезії Анатолія Перерви// Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія: Філологічні науки. — 2016. — Випуск 9. — С. 19-27.
Писаревська О.В. Художня концепція людини і світу в поезії Анатолія Перерви: дисертація кандидата філологічних наук. — Харків: Національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Бердянський державний педагогічний університет, 2018. — 222 с.