Тартуський університет

Тартуський університет
ест. *Tartu Ülikool*
Тартуський університет; ест. Tartu Ülikool
; ТУ
	Головний корпус університету
	58°22′52″ пн. ш. 26°43′13″ сх. д. / 58.381111111111° пн. ш. 26.720277777778° сх. д.
Назва латиною	Universitas Tartuensis
Тип	громадський університет
Країна	Естонія
Розташування	Тарту, Естонія
Засновано	1632
Ректор	Тоомас Ассер
Студентів	18 000 (2011)
Членство у	Atomium - European Institute for Science, Media and Democracyd, Асоціація університетів Європи, Коїмбрська група, Утрехтська мережа, The Guild of European Research-Intensive Universitiesd, DataCite - International Data Citation Initiative e.V.d, ELIXIR Estoniad і Enlight Allianced ;
Складається з	University of Tartu Faculty of Science and Technologyd, University of Tartu Faculty of Arts and Humanitiesd, University of Tartu Faculty of Social Sciencesd і University of Tartu Faculty of Medicined
Випускники	Категорія:Випускники Тартуського університету
Штаб-квартира	Тарту
Адреса	Ülikooli 18, 50090 Tartu, Eesti
Сайт	www.ut.ee
Нагороди
	University of Tartu у Вікісховищі

Тартуський університет 2021

Тартуський університет (ест. Tartu Ülikool, від 1919 року; лат. Universitas Tartuensis; нім. Universität Dorpat, 1802—93; Дерптський, Юр'ївський, 1893—1918) — університет у місті Тарту (Естонія), єдиний класичний у країні.

Загальна інформація

У Тартуському університеті навчається 14000 студентів, працює 3700 осіб (у тому числі 220 професорів, 2100 наукових працівників).

Засновник університету — король Швеції Густав II Адольф (1632) на території землі Лівонія. На той час Дерптський університет був другим університетом Шведського королівства після Університету Уппсала (лат. Universitas Gustaviana).

Серед професорів університету був і дослідник руського права Евальд Карлович Тобін.

Історія

Університет створений 1632 року королем Швеції Густавом II Адольфом як Universitas Gustaviana. Повстав на базі польського єзуїтського коледжу Gymnasium Dorpatense, утвореного у Тарту королем Стефаном Баторієм 1583 (існував до 1601). Після короткої перерви під час ІІ Північної війни заклад відновив роботу 1690 — при королі Карлі XI під назвою Universitas Gustaviana-Carolina. Пізніше університет перенесений до міста Пярну.

1802 за наказом російського імператора Олександра І університет повернуто до Дерпта (нинішній Тарту) як Cesarea Universitas Dorpatiensis, де функціонує і нині. 1893-1918 мав назву Юрьївський університет (у зв'язку з перейменуванням Дерпта на Юрьїв). Мовою викладання була німецька, проте 1882 розпочалося планове російщення мови викладання різноманітних предметів, так що до 1898 німецька була повністю вигнана з університетських стін. 1919, після створення незалежної Естонської держави, мовою викладання стає естонська.

Тартуський університет і у шведські, і в російські часи зберігав виняткову автономію в питаннях добору кадрів та студентів, і навіть утримував «вчительську поліцію», яка за своїм значенням перевищувала урядову. Також у часи російської присутності університет готував протестантських теологів — єдиний у імперії. Від 1831, у зв'язку з ліквідацією Віленського та Варшавського універистетів, став головним місцем навчання українців (особливо з Волині та Поділля), поляків та білорусів з-під російської займанщини.

У часи радянської окупації 1944-91 рр. університет став базою для розвитку всесоюзної фіно-угристики (насамперед Пауль Арісте), зокрема історії, етнології, етнографії, лінгвістики та фольклору угро-фінських народів, а також підготовки наукових кадрів для Марійської, Мордовської, Карельської, Удмуртської та Комі АРСР. Крім того, тут створено всесвітньовідомий осередок семіотичних студій^{[джерело?]} (Тартуська школа семіотики культури), який очолював вчений Юрій Лотман.

Структура університету

Тартуський університет складається з 4 факультетів^[5]:


Факультет мистецтв та гуманітарних наук	Факультет медицини	Факультет соціальних наук	Факультет науки та технології
Інститут історії та археології	Інститут біомедицини та трансляційної медицини	Інститут освіти	Інститут комп'ютерних наук
Інститут естонської та загальної лінгвістики	Інститут фармації	Школа економіки та бізнес-адміністрації	Естонський морський інститут
Інститут філософії та семіотики	Інститут стоматології	Інститут психології	Інститут фізики
Інститут культурних досліджень	Інститут клінічної медицини	Школа права	Інститут хімії
Інститут іноземних мов та культур	Інститут сімейної медицини та громадського здоров'я	Інститут соціальних студій	Інститут геноміки
Школа теології та релігійних студій	Інститут спортивних наук та фізіотерапії	Коледж у Нарві	Інститут математики та статистики
Академія культури у Вільянді		Коледж у Пярну	Інститут молекулярної та клітинної біології
			Тартуська обсерваторія

Відомі викладачі

Відомі випускники

Малл Ваасма — естонський міколог.
Володимир Даль — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження.
Олев Їгі — естонський літературознавець, перекладач.
Каімо Кууск — естонський дипломат.
Тоомас Кукк — естонський ботанік, головний редактор журналу Eesti Loodus.
К. Е. Ліндеман — ентомолог та громадський діяч.
Матті Маасікас — естонський дипломат.
Едуард Мірам (1833) — зоолог, фізіолог, професор Київського університету.
Вільгельм Оствальд — фізико-хімік і філософ-ідеаліст, лауреат Нобелівської премії з хімії 1909 року.
Гелью Ребане — естонська і російська письменниця-фантастка і поетеса.
Тоомас Саві — естонський політик, лікар, член європейського парламенту.
Фальц-Фейн Фрідріх Едуардович — засновник заповідника «Асканія Нова».
Пустильнік Ізольд Бенціонович — астроном, доктор фізики-математичних наук.
Барон Максиміліан де Шодуар — відомий вчений-ентомолог.
Владімір Ріївес — естонський астроном.
Олена Скульська — естонська радянська письменниця, поетеса, драматург та перекладачка.
Яан Унт — офіцер Естонської армії під час війни за незалежність, командир Піхотного батальйона Купер'янова.
Пеетер Ярвелайд — естонський історик і правознавець
Микола Гулак — засновник Кирило-Мефодіївського товаприства.

Українці в Тартуському університеті

В Тартуському університеті здобула освіту та викладала чимала кількість українців — студентів та вчених.

Це зокрема, закарпатський просвітитель Іван Орлай, один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства Микола Гулак, брат Лесі Українки Михайло Косач, філолог Володимир Даль, історик і етнограф Микола Закревський, майбутній президент НАН України Микола Василенко, український геолог Олександр Дубянський, активіст українського національного руху, журналіст Олександр Тищинський (1860—1861), етнограф і славіст Олександр Котляревський, український мистецтвознавець і хорист Гнат Яструбецький, український соціолог та філософ Богдан Кістяковський, член Української Центральної Ради, лікар-гінеколог Олександр Крупський, лікар-терапевт Федір Цицурін, мовознавець Микола Грунський, психіатр Олександр Ющенко, професор Рішельєвського ліцею Володимир Петровський.

Перед Першою світовою війною громада українців в університеті була одною з найбільших в Російській імперії: викладачі, нелегальна українська студентська громада «Музично-драматичне товариство малоросів у Юр'єві», «Волинське студентське земляцтво в Юр'єві» тощо.

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в https://eua.eu/about/member-directory.html
↑ https://www.the-guild.eu/members/
↑ https://web.archive.org/web/20240112184553/https://datacite.org/members/
↑ http://www.elixir-europe.org/about-us/who-we-are/nodes/estonia
↑ Structure | Tartu Ülikool. ut.ee (англ.). 27 листопада 2021. Процитовано 10 вересня 2024.

Джерела і посилання

Література

Тартуский университет и Украина / ред. В. Оноприенко, Х. Танклер ; Международный союз истории и философии науки. Национальный комитет историков науки Украины, Тартуский ун-т. - К. : ИИЦ Госкомстата Украины, 2004. - 211 с. - Библиогр.: с. 185. - ISBN 966-7773-69-8