Центр Разумкова
Центр Разумко́ва (повна назва — «Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова») — провідний недержавний аналітичний центр України[3], що здійснює дослідження державної політики. Заснований 19 серпня 1994 року. Згідно з Рейтингом аналітичних центрів світу, який щороку публікує Університет Пенсильванії, за матеріалами самого центру, він входив у 2016 році до п'ятірки найкращих аналітичних центрів Центральної і Східної Європи[ангажоване джерело][4]. СтруктураСкладається з соціологічної служби та шести підрозділів — «програм»:
ДіяльністьГотує аналітичні доповіді, статті, соціологічні дослідження, коментарі з актуальних проблем державної політики. Результати досліджень розміщуються у журналі «Національна безпека і оборона», на інтернет-сторінці [Архівовано 31 липня 2019 у Wayback Machine.], представляються на публічних обговореннях, друкуються у ЗМІ. Дослідження Центру Разумкова використовували в роботі міжнародні організації (ОБСЄ, ООН), посольства іноземних держав, міжнародні донорські організації, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Адміністрація Президента України, інші державні установи, українські й іноземні підприємства, банки. У Рейтингу аналітичних центрів світу 2015, який щороку публікує Університет Пенсильванії, Центр Разумкова має найкращі показники серед українських аналітичних центрів, зокрема:
СпівробітникиЦентр Разумкова об'єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. У Центрі Разумкова постійно працюють 35 осіб і понад 100 — за контрактом. Всеукраїнські опитування соціологічної служби Центру Разумкова здійснюють більше 300 інтерв'юерів. Експерти Центру Разумкова поділяють цінності демократії та верховенства права, захисту прав і свобод людини, відповідальності держави перед суспільством, ефективної державної політики, свободи засобів масової інформації, активної участі політичних партій і неурядових організацій у визначенні основних засад і пріоритетів державної політики, демократичного цивільного контролю над військовою сферою, ринкової економіки, захисту навколишнього середовища, дружніх відносини з усіма державами, попередження конфліктів, дотримання законодавства України і міжнародного права, передбачуваності й надійності України у відносинах з іноземними партнерами. Найвідоміші експерти Центру Разумкова: Андрій Биченко, Володимир Саприкін, Микола Сунгуровський, Михайло Міщенко, Валерій Чалий, Людмила Шангіна, Василь Юрчишин, Віктор Мусіяка. Керівники:
Центр Разумкова та Помаранчева революціяВідіграв важливу роль під час «Помаранчевої революції». Опитування на виході з виборчих дільниць (exit-poll), проведене під час другого туру президентських виборів 2004 року соціологічною службою центру спільно з Київським міжнародним інститутом соціології та Фондом «Демократичні ініціативи», засвідчило високий рівень фальсифікації волевиявлення, що й стало одним із найвагоміших приводів для акцій протесту. Згодом у Верховному суді України було доведено факти фальсифікації виборів. Центр Разумкова на «плівках майора Мельниченка»Записи, ймовірно зроблені в кабінеті колишнього президента України Леоніда Кучми колишнім майором Державної служби охорони Миколою Мельниченком, містять розмову про роботу Центру Разумкова[6][7][неавторитетне джерело]:
Відгуки про Центр Разумкова«Ця організація політично нейтральна (наскільки це можливо в умовах політичної боротьби в Україні)». Газета «Neatkarīgā Rīta Avīze», Латвія, 15 червня 2008 р.[8] «Крім фальсифікованих чи взятих „зі стелі“ цифр, якими зазвичай зловживають ефемерні „соціологічні центри“, існують ще й вельми точні дані про настрої суспільства, одержані за допомогою наукових методів дослідниками, які вже тривалий час працюють на своєму полі і мають високу репутацію у колег. Саме таку репутацію має соціологічна служба Центру Разумкова.» Сергій Грабовський, політолог.[9] «Так, можна з певною недовірою ставитися до висновків цього центру, що активно підтримав „помаранчеву революцію“ 4 роки тому, а нині відстоює інтеграцію України до НАТО. Проте, в принципі, його дані в багато чому підтверджуються й іншими дослідженнями.» Газета «2000», 12 червня 2008 р.[10] «Якщо Нафтогаз був не в змозі самостійно скласти грамотні європейські контракти, чому б йому не найняти той же Центр Разумкова, який підготував спеціальний номер журналу на цю тему? Заплатити б йому 5, 10, та всі 100 мільйонів доларів! Це — значно менше, ніж можливі втрати від підписаного контракту». Ігор Воронін, директор компанії Укргаз-Енерго[11] «Персональний склад Конституційної ради відверто розчаровує. З 97 її членів … 9 представників об'єднань громадян, серед яких неупередженими можна вважати, на мою думку, тільки дві інституції — Центр Разумкова та Українську гельсінкську спілку з прав людини». Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи.[12] «В Україні майже всі політологи представляються керівниками дослідницьких центрів, проте повноцінних колективів — одиниці. Найвідоміший з них — Центр Разумкова, в якому працюють (на сьогоднішній день) 27 чоловік, проводяться стажування деяких аналітиків-початківців. В основному ж в політологічних „центрах“ й „інститутах“ трудяться щонайбільше 3-4 людини, а в мас-медіа виступає як політолог тільки директор організації.» Журнал «Фокус», 27 листопада 2007 р.[13] «Неефективність, а подекуди і відверта неспроможність державних інститутів, хоч як боляче про це писати, вимагають від громадянського суспільства посилити свій вплив. Наявність неабиякого потенціалу доводить Талліннська оцінка безпекової ситуації[14], підготовлена організаціями третього сектору під орудою Центру Разумкова». Володимир Горбулін, «Дзеркало тижня»[15] «Фонд імені Разумкова — з усіма обмовками, це все-таки найавторитетніша соціологічна служба.» Вадим Карасьов (український політолог), газета «Совершенно секретно»[16], 17 листопада 2009 року. Помилкові назвиЦентр Разумкова подекуди згадується у пресі під низкою помилкових назв:
Центр Разумкова в анекдотахУ травні-червні 2009 року в інтернеті з'явилися перші анекдоти, у яких Центр Разумкова або фігурує безпосередньо, або теми анекдотів перегукуються з недавніми дослідженнями Центру Разумкова. Авторство, швидше за все, належить політико-гумористичному сайту «Параска.інфо», хоча на самому сайті першоджерела поки не знайдено.[17]
Рівень підтримки дій Віктора Ющенка на той час справді був низьким і майже дорівнював похибці дослідження. Джерела
Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
