Ємець Максим Михайлович

Максим Ємець
Максим Михайлович Ємець
Максим Ємець; Максим Михайлович Ємець
Підполковник (посмертно)
Загальна інформація
Народження	21 вересня 1994; Старий Косів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть	5 лютого 2025 (30 років); Донецька область, Україна
Alma Mater	Івано-Франківський фінансово-комерційний коледж імені Степана Граната, Одеська військова академія, Воєнно-дипломатична академія імені Євгенія Березняка
Псевдо	«Єнот»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	10 ОГШБр; 24 ОМБр
Війни / битви	Російсько-українська війна Бої за Іловайськ; Бої за Дебальцеве; Бої за Широкине; Бої за Сіверськодонецьк; Бої за Соледар; Битва за Бахмут; Бої за Авдіївку; Бої за Покровськ; ;
Командування
	10 ОГШБр
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня	Медаль «За військову службу Україні»

Максим Михайлович Ємець (позивний «Єнот»; 21 вересня 1994, с. Старий Косів, Івано-Франківська область — 5 лютого 2025, Покровський напрямок, Донецька область) — український поет, військовослужбовець, майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022). Герой України (2025, посмертно).

Життєпис

Максим Ємець народився 21 вересня 1994 року в селі Старому Косові, нині Косівської громади Косівського району Івано-Франківської области України.

У дитинстві брав участь у військово-патріотичних організаціях — УНА-УНСО і «Тризуб» імені Степана Бандери. Згодом був учасником громадського руху «Народний контроль»^[1].

Виховували Максима матір Надія Ємець, бабуся Марія Ємець та дідусь Валентин Ємець ^[2].

Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, потім — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната^[3].

На фронті від початку російсько-української війни. Спочатку служив у батальйоні «Айдар», а з 4 серпня 2014 — навідником-оператором 54-го окремого розвідувального батальйону^[1]. Брав участь у боях за Іловайськ і Дебальцеве в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової та 24-ї окремої механізованої бригад^[4].

У 2018 році, після завершення навчання на курсах лідерства в Одеській військовій академії, отримав офіцерське звання «молодший лейтенант».

Повномасштабне вторгнення застав на посаді командира розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Пройшов бої за Попасну^[3].

8 березня 2022 року під час перших днів оборони Попасної отримав важке поранення — була пробита легеня та втрачена частина шлунка^[3].

1 червня 2022 став командиром мотопіхотного батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». На той момент він вів бої у Сіверськодонецьку. Після оборони Сіверськодонецька перевівся у загальновійськову частину ГУР МО. Там брав участь в операціях на різних напрямках фронту^[3]. Долучився до створення плану та реалізації військових операцій зі звільнення Харківської області, Балаклійського прориву та деокупації Куп'янська у 2022 році^[3].

Декілька разів був поранений, мав групу інвалідності^[1]^[3].

Долучився до вироблення плану та реалізації оборони Харківщини у 2024 році, де керував оборонними операціями. Зокрема, у селі Стариця. Там ГУР спільно з підрозділами 42 ОМБр розгромили противника, не давши окупанту просунутися далі^[3]

Продовжував навчання та влітку 2024 року був слухачем лекцій у Воєнно-дипломатичній академії імені Євгенія Березняка^[3].

З грудня 2024 перебував на Покровському напрямку. Він працював над організацією та координацією військових операцій з оборони, зокрема, на околицях Покровська, Піщаного. Завдяки злагодженим діям 425-го окремого штурмового полку «Скала» та 32-ї окремої механізованої бригади звільнили село Піщане^[3].

Загинув 4 лютого 2025 року на Покровському напрямку на Донеччині від артобстрілу. У пам'ять про коханого Оксана Рубаняк пообіцяла видати його збірку поезій^[3]

Похорон відбувся 11 лютого 2025 року в Івано-Франківську. Похований на Алеї героїв на міському кладовищі в селі Чукалівка^[3].

Особисте

У жовтні 2018 року одружився з Тетяною Петрів, а в листопаді 2019 року в них народилася донечка Квітослава. У лютому 2023 подружжя розлучилось.
Максим був заручений з українською поетесою, письменницею, громадською активісткою, військовослужбовицею та командиркою роти Збройних сил України Оксаною Рубаняк^[5].

Творчість

У 2025 році посмертно вийшла збірка віршів «Наше ратне діло та роздуми про вічне» Максима Ємеця, над якою працювала наречена Оксана Рубаняк «Ксена»^[6].

Нагороди

звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2025, посмертно)^[7]
орден «За мужність» III ступеня (13 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[8];
медаль «За військову службу Україні» (2 листопада 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[9];
медаль «Хрест бойових заслуг» (посмертно)^[10].