Навчався Александер у Академії Краківській, а також, за кордоном. Близько 1606 року навчався у Лувенському університеті, звідти поїхав до Парижу, де вивчав право та іноземні мови; відвідав з навчальною метою також Німеччину, можливо й Італію. Взагалі, він був, як пише Павло Пясецький у своїй «Хроніці..», людиною, навченою вимові й гуманістично освіченою[4].
Світська та політична кар'єри
Після повернення з навчання, Александер Тшебінський розпочав працювати у королівській канцелярії, незабаром був призначений королівським секретарем. 26 грудня1614 року був номінований на посаду львівського писаря[4] (1614–1622)[5]. На сеймику у Вишні11 квітня1619 року його обрано маршалком, тобто представником шляхти трьох повітів Руського воєводства, які збиралися на воєводські збори у цьому місті[6]. Був послом Руського воєводства на сейм 1621[7] і 1622 років.
Під час Смоленської війни, наприкінці 1633 року король Владислав IV відправив львівського підкоморія Тшебінського як дипломатичного представника[18] на чолі посольства до Османської імперії[19] для спроби відвернення війни на другому фронті. Як посол, Тшебінський, зокрема, наголосив султану Мураду IV:
Для поляків, народу, що живе у найбільшій свободі, сама згадка про зміну віри, сплату данини та руйнування замків є взагалі неприйнятною, особливо доки можуть їхні правиці тримати зброю. І хоча я прийшов від мого короля щоб утвердити мир, я ненавиджу ці три найганебніші речі, і маю війну як найчесніший засіб.[20].
Не отримавши жодних результатів, посольство повернулося до Польщі.
Після смерті дружини 1636 року, Александер Тшебінський залишив світські посади для церковного служіння. У грудні цього року при поділі свого майна він уже виступає як каноніккраківський і декансандомирський[25]. Обіймав також посади кустоса краківського, абата комендаторійного єнджеювського[26], абата кляштору у Гебдуві.
Посідав ще від діда Миколая королівщиниГряда, Лисятичі та Білку Королівську (тепер — Нижня Білка). Після батька дістав у спадок Чижиків і частину Германова (тепер — Тарасівка); імовірно, після дядька Яна одідичив Венцславіци (пол.Więcsławice), Побіч і Яцків. 1618 року вітчим Пйотр Ожґа з матір'ю Євою Нарайовською поступилися Александру за королівським погодженням правами на королівщини Гряда, Ситихів і Волю Брюховицьку, половину млина та ставу у Грибовичах. Того ж року він придбав Пруси (тепер Ямпіль), наступного — іншу частину Чижикова. 1629 року набув права на половину Бібрки, Ланки, Лани та П'ятничани. 1633 року набуває війтівство та землі у Родатичах[29].
1636 року, після смерті дружини, своє майно Тшебінський відступив синам: Гряду з фільварками — Петру, половину Бібрки, Лани, Ланки та П'ятничани — Марціну; також добре упосажив двох доньок[25].
↑Rocznik Służby Zagranicznej Rzeczypospolitej Polskiej według stanu na 1 kwietnia 1938, Warszawa 1938, s. 140.
↑Leszek Podhorodecki, Stanisław Koniecpolski 1592—1646
↑Kajetan Kwiatkowski: Dzieje narodu polskiego za panowania Władysława IV króla polskiego i szweckiego. Warszawa: N.Glucksberg, 1823, s. 100.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 137.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 111.
↑Leszek Andrzej Wierzbicki, Senatorowie koronni na sejmach Rzeczypospolitej, Warszawa 2017, s. 161.
↑Encyklopedja powszechna z ilustracjami i mapami. T.8, Warszawa 1900, s. 899.
↑ абAntoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/2, 1908, s. 209.
↑Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Warszawa 2000, s. 454.
↑Kasper Niesiecki, Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. T. 1., Lipsk, 1839, s. 59.
↑Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 78.
Література
ks. Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła katolickiego w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, wyd. II popr. i uzupeł., Warszawa 2000, ISBN 83-211-1311-7.
