Веселинівка (Броварський район)
Весели́нівка (до 1946 — Скопці) — село у Баришівській селищній громаді Броварського району Київської області Розташовано на річці Ільта. Населення — 1167 осіб. ГеографіяСело розташоване за 55 км від столиці України міста Києва, 18 км від центру громади селища Баришівка, 6 км від автомагістралі М03 Київ — Харків. ІсторіяВідоме з початку — середині XVI століття за назвою Скопці (сучасна назва — з 1946 року). За козаччини село належало до Першої сотні Переяславського полку Війська Запорозького.[1]  За описом Київського намісництва 1781 року Скопці відносилось до Переяславського повіту цього намісництва, і у ньому нараховувалось 338 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих та підсусідків. Також у селі жив один шляхтич, два різночинці, два духівники та ще два інші церковники.[2] За книгою Київського намісництва 1787 року у Скопцях проживало 1060 душ (цікаво, що у Баришивці, яка мала статус містечка, тоді проживало навіть трохи менше — 1058 душ). Село Скопці тоді були у володінні різного звання «казенних людей», козаків та власників — полковника Лукашевича, Надвірного радника Сулими, і бунчукового товариша Константиновича. З ліквідацією Київського намісництва село як і увесь Переяславський повіт перейшло до складу Полтавської губернії. За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії, мешкало 2913 осіб (1443 чоловічої статі та 1470 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква, сільське училище та сільська управа[3]. У ХІХ столітті село належало поміщиці Анастасії Семиградовій. Спростовуючи стереотип поміщика, що закладався тією ж радянською пропагандою, мовляв, це самі тільки «кровопивці на тілі народу», Анастасія Василівна і сама була високоосвіченою, і в селі намагалася розвивати освіту й культуру. В 1851 році вона власним коштом відкрила в Скопцях школу, де навчалися грамоти селянські діти. «Оплата» за навчання була помірною — влітку дітлахи пасли для поміщиці гусей, корів. Зате рівень освіти був доволі високим — викладачів для сільської школи виписували навіть із-за кордону. Зберігся диплом однієї з випускниць цієї школи-гімназії, де серед переліку обов'язкових дисциплін значилося і рукоділля. Збудувала Семиградова в селі й лікарню, вчительський будинок, паровий млин (він так і лишився недобудованим — завадив жовтневий переворот). У 1910 році Анастасія Семиградова відкриває в Скопцях Вище початкове училище, куди збирає найталановитіших дітей села. Поміщиця забезпечувала повне утримання дівчаткам, якi мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Ганна Дериболот та багато інших не менш талановитих майстринь.  Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Скопецької волості, мешкало 3267 осіб, налічувалось 618 дворових господарств, існували православна церква, школа, земська станція, 5 постоялих будинків, 5 лавок, 39 вітряних млинів, 2 маслоробних заводи[4]. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4068 осіб (2001 чоловічої статі та 2067 — жіночої), з яких 4056 — православної віри[5]. 1910 року - село центр Скопецької волості Переяславського повіту Полтавської губернії, 793 господарства, 4361 мешканця разом з найманими робітниками[6]. Станом на 1923 рік у селі Скопці Баришівського району Київського округу проживало 4208 осіб. Село сильно постраждало від Голодомору 1932—1933 років, проведеного радянським урядом з метою винищення українського селянства. Як відповідь на опір примусовій колективізації комуністична влада проводила масове вилучення хліба у місцевих жителів. Місцеві активісти, які допомагали більшовикам, отримали народу назву «щупалець» через завзятість у вишукуванні зерна і всіх харчових продуктів. Керували цією бригадою Мелешко Дмитро, Дніпровський Петро та Красноштан Іван — агент, присланий з області. Особливу активність проявляли Либарецькі, які мешкали в комуні. За свідченням очевидців, коли один із «щупальців» Петро Дніпровський виявив у свого сусіда Куделі Мусія зерно, яке той приховав для голодних дітей, комунар забрав його собі. За вцілілими архівними даними з 5 січня 1932 року по 24 грудня 1932 року встановлено прізвища 168 загиблих голодною смертю жителів села. Очевидці трагедії називають число у понад півтисячі померлих. Вони ж доповнили архівний список прізвищами ще 25-ти своїх замучених голодом односельців[7]. 7 березня 1946 року прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області», відповідно до якого, зокрема, у Баришівському районі село Війтівці перейменовано на Поділля та село Скопці — на Веселинівка[8][9]. До 17 липня 2020 року було центром Веселинівської сільської ради. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1715 осіб, з яких 720 чоловіків та 995 жінок.[10] За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1332 особи.[11] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[12]
Соціальна сфераУ селі є дитсадок, школа, будинок культури та церква.[13] Відомі люди В селі народилися:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
