Володимирська єпархія (православна)
Володимирська єпархія — православна єпархія, утворена послідовниками святих Кирила та Мефодія ще до Хрещення Русі. У 992 році перейшла в підпорядкування Київської митрополії, певний час відносилася до Галицької митрополії. У 1596 році прийняла унію. ІсторіяДо ВолодимираІснування у Володимирі храмів мефодіївської доби підтвердили й знахідки археологічних розкопок в урочищі Стара Катедра, поблизу села Федорівка, здійснених у 1886 році професорами Володимиром Антоновичем та Андріаном Праховим[1][2]. При розкопуванні східної стіни під фундаментами знайдено тринавну будівлю церкви, а під нею ще старшу споруду, фундамент якої не мав нічого спільного з тринавною церквою. Цей спідній фундамент зведено півколом (ротондовий тип), що продовжувався поза фундаментами тринавної церкви святого Дмитрія. Фундамент був складений з брил міцної скам'янілої крейди, його мулярська кладка вивітрилася, а відтак брили легко відокремлювалися одна від одної. Крім того, знайдено багато кахель, а у східній частині, де був вівтар, знайдено плескату квадратову кахлю з горельєфом чаші й літерами «І. Н. Ц. І.» Відтак, можна зробити висновки, що в урочищі було дві церкви — церква святого Дмитрія 13 століття, про яку згадує Літопис Руський[3], та інша — з круглими фундаментами, зведена у 9-10 столітті, яка ймовірно була резиденцією кількох єпископів мефодіївської та постмефодіївської доби. Подібні ротондні храми були виявлено під час розкопок у Моравії — у Велеграді-на-Моравах, Вислоці-над-Нідою та інших містах колишньої Великоморавської держави. Після ВолодимираПісля завоювання міста Володимиром Великим і приєднання до Русі, єпископом сюди було поставлено ігумена Києво-Печерського монастиря Стефана І. У 1160 році князь Мстислав Ізяславич побудував новий Храм Успіння Пресвятої Богородиці. З розповсюдженням християнства на західних теренах Русі з єпархії у 1137 році була виділена Угрівська (згодом перенесена в Холм), в середині 12 століття — Галицька, у 13 столітті — Перемиська (Самбірська), у 1288 році — Луцька єпархія. Після відірвання цих єпархій до володимирської катеждри належали володимирський, ковельський, дубенський, кременецький повіти і більша частина Городенщини. Володимир за князя Романа Мстиславича став столицею Галицько-Волинського князівства. У кафедральному соборі вінчалися і коронувалися на престол великі князі, підписувалися міждержавні і торгові договори, тут приймали почесних гостей, знаходили собі вічний спокій єпископи і князі володимирської землі. З 1302 по 1332, з 1337 по 1347 та з 1371 по 1401 роки єпархія була в складі окремої Галицької митрополії Константинопольського патріархату[4]. З 1405 року володимирські єпископи носять титул єпископа володимирського і берестейського. Єпископ Володимирський і Берестейський Іпатій Потій був одним з головних ідеологів переходу Київської митрополії в підпорядкування папі Римському. Саме на території єпархії, в Бересті, у 1596 році було скликано собор, що уклав унію. У 1620 році, проїжджаючи через Україну, Єрусалимський патріарх Феофан на прохання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного відновив ієрархію православної Київської митрополії. На єпископа Володимирського було висвячено Йосифа Курцевича-Коріятовича. Однак 15 липня 1621 року польський король Сигізмунд III Ваза заборонив пускати Йосифа у Володимир. Деякий час єпископ жив у Дерманському монастирі, однак згодом емігрував до Московщини. У 1633 році Володимирська єпархія включена до складу Луцької єпархії.[5] Правлячі архієпеїЗгідно зі списком, укладеним уніатським єпискомом Львом Кишкою, котрий опублікував Антоній Петрушевич[6][7], до хрещення Русі у 988 році було п'ять єпископів:
Єпископи Володимирські
Див. також
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
