Ковельський повіт (Російська імперія)

Ковельський повіт
Герб повіту
Губернія	Волинська губернія
Центр	Ковель
Створений	1795 рік
Площа	7350 км²
Населення	211493 осіб (на 1897 рік) осіб

Ковельський повіт
пол. Powiat kowelski
Місто	Ковель
Найбільше місто	Ковель
Країна	Російська імперія,  Російська республіка,  УНР,  Польська Республіка,  Українська Радянська Соціалістична Республіка і  Польська Республіка
Регіон	Волинське воєводство
Гміни	15 сільських і 2 міські
Офіційна мова	польська
Населення
- повне	255100 (1931)
- густота	44,9 осіб на 1 км²
Площа
- повна	5.682 км² км²
Дата заснування	12 грудня 1920
Дата ліквідації	17 січня 1940 і 16 січня 1940

Ковельський повіт — історична адміністративно-територіальна одиниця на українських землях, що входили до складу Російської імперії, Української Держави, Польщі і СРСР. Повітовий центр — місто Ковель.

Утворений у 1795 році у складі Волинського намісництва, з 1796 — у складі Волинської губернії.

Повіт знаходився в північно-західній частині губернії. Межував з Володимир-Волинським повітом на заході та півдні, з Луцьким повітом на сході та півдні і Гродненською губернією на півночі. Площа повіту становила 6 459,1 верст² або 672 823 десятин (7 350 км²).

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 211 493 чоловік. З них 78,5 % — українці, 11,93 % — євреї, 4,59 % — поляки, 0,91 % — німці, 3,52 % — росіяни, 0,28 % — білоруси^[1].

Повіт поділявся на 23 волості (з кінця ХІХ ст. — на 18). Містечок було 13, сільських поселень — 329. Місто було одне — повітовий центр, власної волості не мало.

• місту Ковель були підпорядковані передмістя Піски, за пам'ятником та за лінією залізниці, селом Юридика-Ковельська.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Один із 11 повітів Волинського воєводства другої Речі Посполитої.

12 грудня 1920 року з повіту вилучені гміни: Хоцішув, Лєлікув, Вєлька Ґлуша, Сошично, Боровно і Камєнь Коширскі (з них утворено Каширський повіт^[3]) та долучено гміни Кримно і Нови Двур з Володимирського повіту^[4]. У складі повіту було 1 місто, 15 містечок і 563 сільські поселення, з них 9 знищених і незаселених^[5]. 19 лютого 1921 року включений до новоутвореного Волинського воєводства^[6].

1 квітня 1932 року села Гулевичі, Ситовичі, Озерне, Рудка Ситовицька і Дубники передані з ґміни Маневичі до ґміни Повурськ^[7].

Міські ґміни:

1. м. Ковель
2. містечко Маціїв — до 1926. Статус понижено до містечка сільської ґміни
3. містечко Ратне

Сільські ґміни:

1. Ґміна Вєліцк
2. Ґміна Голоби
3. Ґміна Гурникі — центр у містечку Ратне, що не входить до складу ґміни
4. Ґміна Датинь
5. Ґміна Заблоцє
6. Ґміна Кримно
7. Ґміна Купічув
8. Ґміна Любітув
9. Ґміна Манєвіче — до 24.03.1930 називалась Ґрудек та мала центр у містечку Городок^[8]
10. Ґміна Мацєюв
11. Ґміна Нєсухоєже
12. Ґміна Повурск
13. Ґміна Сєдліще
14. Ґміна Стари Кошари
15. Ґміна Тужиск

27 листопада 1939 року включений до новоутвореної Волинської області^[9]. 17 січня 1940 року повіт ліквідований у зв'язку з переформатуванням на Голобський, Заболоттівський, Ковельський, Маневицький, Мацеївський (з 7.09.1946 — Луківський), Ратнівський, Седлищенський і Турійський райони.

17 січня 1940 р. повіт ліквідований у зв'язку з утворенням восьми районів — кожен із таких ґмін:

• Голобський район — з сільських ґмін Вєліцк і Голоби;
• Заболоттівський район — з сільських ґмін Заблоцє і Кримно;
• Ковельський район — з міської ґміни Ковель і сільських ґмін Любітув і Нєсухоєже;
• Маневицький район — з сільських ґмін Манєвіче і Повурск;
• Мацеївський район — з сільських ґмін Мацєюв і Стври Кошари;
• Ратнівський район — з міської ґміни Ратне і сільських ґмін Ґурнікі і Хоцєшув з Каширського повіту;
• Седлищенський район — з сільських ґмін Сєдліще і Датинь;
• Турійський район — з сільських ґмін Купічув і Тужиск.

• Энциклопедический словарь. — Т. XV-a: Коала – Конкордия / Издатели: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон; Под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. — СПб.: Типо-Литография И. А. Ефрона, 1895. — 501 с. — С. 508—509. (рос.)

• Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. vehi.net (рос.). Библиотека «Вехи». Архів оригіналу за 23 жовтня 2022. Процитовано 11 червня 2023.

Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.