01973-08-044 серпня1973, Кропивницький. Гвардії полковник, командир екіпажу гелікоптераМі-8МТ, управління Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія). Залишились дружина та син.
Загинув поблизу Слов'янська. Гелікоптер Мі-8МТ після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на 5-му блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, був обстріляний з лісосмуги та підбитий. Загинуло 12 чоловік, які перебували на борту.[1] 31 травня на плацу військової частини 2269 відбулося прощання з військовослужбовцем, похований на Лелеківському кладовищі у Кропивницькому.[2][3]
01975-03-1616 березня1975, Олександрія, Кіровоградська область. Гвардії капітан, старший бортовий технік — інструктор екіпажа гелікоптера Мі-8МТ, вертолітна ескадрилья Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія)). Залишились дружина та двоє синів.
Загинув поблизу Слов'янська. Гелікоптер Мі-8МТ після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на 5-му блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, був обстріляний з лісосмуги та підбитий. Загинуло 12 чоловік, які перебували на борту.[1] 31 травня похований на Олександрійському цвинтарі.[3]
01990-04-066 квітня1990, ОлександріяКіровоградська область. Солдат, старший розвідник 3-го окремого полку спецпризначення (Кропивницький). Був неодноразовим чемпіоном України з панкратіону, чемпіоном України серед спецпризначенців, працював тренером в Олександрійському спортивному клубі. В пам'ять про видатного сина своєї Батьківщини було прийнято рішення щодо проведення щорічного турніру ім. Максима Бендерова в його рідному місті Олександрії.
З 03.20 до 03.50 31 липня 2014 диверсійно-розвідувальної групою в районі н.п. Василівка (Амвросіївський район) у Донецькій області було здійснено обстріл прикордонників з мінометів та гранатометів. 5 прикордонників загинули та 11 поранені.[6][7]
01984-10-011 жовтня1984, ОлександріяКіровоградська область. Старший прапорщик 23-ї окремої бригади Національної гвардії України, в/ч 3033 (Запоріжжя). Після строкової служби в армії обрав професію військового, служив на кораблі «Донбас», підводному човні, а в останні роки у військовій частині № 3033. Залишилися мати і молодший брат в Олександрії, дружина та донька у Запоріжжі.
Під час передислокації бійці потрапили під обстріл російських збройних формувань у полі поблизу села Новоіванівка (Амвросіївський район) Донецької області. Тіла загиблих українських бійців місцеві жителі поховали неподалік села. Волонтери ГО «Народна пам'ять» провели ексгумацію і вивезли останки із зони АТО. Сергія ідентифікували за експертизою ДНК. 28 березня 2015 року воїна поховали на Алеї Слави міського військового кладовища Олександрії.[9]
01992-12-1919 грудня1992, ОлександріяКіровоградська область. Кулеметник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Закінчив олександрійське профтехучилище № 17. Добре малював, займався хіп-хопом. Кілька років служив за контрактом у морській піхоті та зенітно-ракетному полку у Нікополі. Своє подальше життя мріяв пов'язати із військовою службою. З рідних у Гордія залишилась 85-річна бабуся.
Загинув у бою від кулі снайпера під Іловайськом (Донецька область) під час виходу колони з оточення. Поховали бійця на Верболозівському кладовищі Олександрії.[10]
01971-08-066 серпня1971, ОлександріяКіровоградська область. Проживав у Кропивницькому. Капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кропивницький). Призваний за мобілізацією. Закінчив Олександрійське СПТУ № 13, потім здобув вищу освіту у Криворізькому гірничорудному інституті. З 1995 року проживав у Кропивницькому, працював на Інгулецькій шахті. У нього залишилась дружина та двоє синів.
Близько 21-ї години російські бойовики почали тристоронній артилерійський обстріл блокпоста в смт Чорнухине (Луганська область) неподалік Дебальцеве. За попередньою інформацією, Олександра смертельно поранило осколком бетону, що відлетів йому в голову.[13]
Загинув в ніч з 26 на 27 вересня, в районі селища Малоорлівка (Шахтарський районДонецька область), під час обстрілу терористами блок-посту підрозділу українських військ з РСЗВ «Град», гранатометів, мінометів і танків. Близько 23-ї години один зі снарядів потрапив прямо в блок-пост, разом з Максимом загинули ще двоє військових.[14]
11 (1745)
Лупаіна Олександр Григорович
01980-12-2929 грудня1980, БутівськеОлександрійський районКіровоградська область. Проживав у м. Київ. Сапер, військовослужбовець 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Після строкової служби в армії закінчив Київський автодорожній інститут та залишився у Києві. Працював на вантажній машині в АТП, останнім часом розвозив хліб. Мобілізований київським військкоматом в середині жовтня. Залишилися дружина та 9-річний син.
Ввечері поблизу міста Волноваха (Донецька область) група саперів виїхала на розмінування об'єкта. При виконанні бойового завдання група потрапила під обстріл, Олександр загинув від смертельного кульового поранення. Похований у рідному селі.[15]
12 (1813)
Костюк Віталій Володимирович
01976-08-044 серпня1976, Косівка (Олександрійський район)Кіровоградська область. Кулеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Вивчився в СПТУ № 31 на механізатора. Після служби в армії займався будівництвом. Деякий час працював у олександрійської фірмі «Будмонтаж», а в основному їздив на заробітки. Призваний за мобілізацією 29 квітня 2014 року. З батальйоном ніс службу в Каховці, Мелітополі, потім у зоні АТО біля міста Щастя та Горлівки. Залишились мати, дружина та 12-річна донька.
8 січня під час несення служби в районі міста Горлівка (Донецька область) боєць від падіння отримав травму голови та з діагнозом «сильний забій» потрапив у харківський шпиталь, де в нього виявили інші хвороби. Через тиждень помер у шпиталі. Згідно з висновком, смерть настала 16 січня внаслідок гострого отруєння невідомою речовиною, що спричинило ураження печінки, нирок, стравоходу та легенів.[16]
Загинув під час відбиття масованої атаки російських збройних формувань на блокпост батальйону на західних околицях міста Горлівка (Донецька область). Російські бойовики вели тривалий вогонь з мінометів і самохідних артилерійських установок. Артем помітив мікроавтобус з 12 бойовиками і вогнеметом його знешкодив, чим зберіг життя багатьом своїм побратимам, але сам загинув від розриву снаряду.[17]
За повідомленням волонтерів, загинув в аеропорту Донецька під час виконання завдання з евакуації поранених, бійці потрапили під обстріл із «Градів» та артилерії. Вважався зниклим безвісти, тіло виявили під завалами волонтери і впізнали за татуюванням. Поховали Павла 2 квітня на міському кладовищі смт Димитрове.[18]
15 (2571)
Жук Юрій Сергійович (Позивний «Звіробій»)
01981-03-022 березня1981, Лозуватка (П'ятихатський район)Дніпропетровська область. Солдат, кулеметник 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). В дитинстві працював у лісі, допомагав єгерям. Закінчив Олександрійський сільськогосподарський технікум за фахом ветеринарний фельдшер. Після технікуму три роки попрацював ветфельдшером у колгоспі, пройшов армійську службу в одній з бригад армійської авіації Херсона, потім працював водієм на дослідній станції, слюсарем, грохотником 3 розряду. До військкомату пішов добровольцем. Залишилися мати, дружина та 8-річний син[19].
Підрозділ, в якому служив Віталій, утримував позиції поблизу Дебальцеве. Загинув о 6-ій годині ранку поблизу села Троїцьке (Попаснянський район)Луганської області. Під артобстрілом у Віталія стався серцевий напад. Похований на Верболозівському кладовищі Олександрії.[21]
