Відображення російсько-української війни в культурі

Російсько-українська війна в культурі — реакція мистецького середовища на російсько-українську війну, що триває з 2014 року.

У музичному плані події конфлікту з 2014 року (окрім військово-оркестрової служби, традиційних народних ансамблів та різноманітних авторських пісень) зображались у різних напрямках, як-то:

• народних пісень «Ujoben Sie bitte», «Поховали москаля край дороги», «Я сегодня в поле чистом застрелил сепаратиста» тощо;
• тематична творчість конкретних виконавців — Вадима Дубовського, Ореста Лютого, Бориса Севастьянова та інших;
• окремі проєкти: цикл «Музика воїнів»^[1][2][3] Олександра Ткачука.
• рок та поп-співаків: ТАРТАК — «Висота / Ніхто, крім нас»^[4], «Мене вже немає»; Гайдамаки — «Аркана!» (Пісня про сепаратиста)^[5]; Світлана Тарабарова — «Повертайся живим»,^[6] «Хочу жити без війни»^[7]; ТЕЛЬНЮК: Сестри та Kozak System — «Повертайся живим»^[8]; Океан Ельзи — «Мить», «Не твоя війна»; Антитіла — «У книжках»; ТіК — «Запах Війни»; Арсен Мірзоян — «Край Землі»; Бумбокс — «Злива»; Марія Яремчук — «В чистім полі»; Край — «Героям слава»^[9]; Лінія Маннергейма — «Де твоя Лінія?»^[10].
• концептуальної творчості насамперед для конкретних формувань що діяли у зоні конфлікту: «Сталевий промінь волі. Добровольці» (Збірка) гурту «Сокира Перуна», Burshtyn — «Прах Відчайдухів», «Evil Barber» — «Марш карателів» тощо.

Наприкінці 2015-го АПУ, опісля форуму колишніх «афганців» та частково «айдарівців»^[11], затвердила пісню «Браття українці» гурту Шабля як офіційний Гімн АТО^[12].

Після широкого російського вторгнення з'явилися низка «народних» пісень і пісень авторського виконання. З-поміж них хітом стала «Байрактар». Пісню «Василина» переробила на «Джавеліне» студія «Мамахохотала». Христина Соловій переспівала італійську «пісню партизанів» — «Bella Ciao» як «Українська лють». Соліст гурту «Karta Svitu» Іван Марунич у перші дні повномасштабного російського вторгнення написав пісню «Крила» про неймовірну здатність українців гуртуватись і давати відсіч ворогові^[13]. Гурт «Пирятин» присвятив темі війни пісню «І москаля нема, немає москаля» (в оригіналі «Арта» 2018 року). Сергій Бабкін переспівав «Я — солдат» і присвятив її нападу Росії на Україну. Пісня «У мене немає дому» гурту «Один в каное» стала гімном українських біженців^[14].

Особливої популярності набув трек «Доброго вечора, ми з України» від PROBASS ∆ HARDI, реліз якого відбувся ще у жовтні 2021 року^[15][16], назва якого стала популярним неофіційним військовим привітанням в Україні під час війни. Нею розпочинає свої відеозвернення голова Миколаївської обласної державної адміністрації Віталій Кім^[17], а також Збройні сили України^[18][19], міністр оборони Резніков^[20], журналісти. Зі слів виконавців треку, він лунає у багатьох бомбосховищах України та підіймає дух українців. Трек вийшов на 8 місце в українському чарті Apple Music у березні 2022 року^[21].

Окрім того, за час війни пісня «Стефанія», яку український фольк-реп-гурт Kalush Orchestra записав для виступу на Пісенному конкурсі Євробачення 2022, стала певним символом боротьби за свободу, адже користувачі соціальних мереж підкладали цю пісню на фон відеороликів, присвячених героїчній боротьбі України проти Росії^[22]. За словами соліста гурту Олега Псюка, «Стефанія» стала піснею-подякою не лише для його матері, якій він її і присвятив, а для всіх мам, які переживають за своїх дітей та оберігають їх від лиха війни^[23]. Гурт став переможцем Євробачення, набравши у підсумку 631 бал. Результат голосування телеглядачів за українську пісню — 439 балів — є рекордним в історії конкурсу.

Гурт Pink Floyd опублікував 8 квітня 2022 року композицію «Hey, Hey, Rise Up!» на підтримку України в російсько-українській війні, де було використано вокал Андрія Хливнюка з першим куплетом пісні «Ой у лузі червона калина». Назва композиції «Hey, Hey, Rise Up!» взята з передостаннього рядка пісні: «Гей, гей, підіймемо!»^[24]. А 22 квітня культовий гурт Океан Ельзи оприлюднив пісню «Місто Марії», яку присвятив захисникам Маріуполя^[25].

• У Києві було поставлено виставу за п'єсою «Котел» Марії Старожицької (режисер Євген Степаненко)^[26].
• У Львові у драматичному театрі імені Марії Заньковецької проходила вистава «Безодня» Орест Огородник^[27].
• У Запоріжжі Новий театр поставив виставу-кіно (саунд-вижн-драму) «Місто Z: Хранителі» за однойменною п'єсою Владислава Лебедєва (містична історія про молодого хлопця — воїна АТО).
• У грудні 2014 р. львівський балет «Життя» (керівник — заслужена артистка України Ірина Мазур) разом із акторами театрів міста презентував мюзикл для дітей «Незвані гості у Країні Світла», що відсилає до теми агресії РФ проти України та особи російського президента. Головним персонажем постановки є злий павук Павутін, який разом зі своїми сестрами — Брехнею, Жадібністю та Заздрістю — намагається загарбати Країну Світла. Йому на заваді стають персонажі відомих казок (Котигорошко, Кіт у Чоботях, Червона Шапочка, Мальвіна і навіть Баба Яга), які об'єднують зусилля і за допомогою глядачів перемагають ворога. Наприкінці вистави страшний Павутін перетворюється на маленького беззахисного павучка^[28][29][30]. До Нового 2016 року творчий колектив підготував сиквел музичної казки — «Незвані гості-2»^[31].
• Від кінця 2015 року працює театральний проєкт «Театр переселенця», в якому переміщені особи розказують свої реальні історії життя на театральній сцені^[32]. Засновниками стали Георг Жено, Олексій Карачинський, Наталя Ворожбит та Максим Курочкін.

З початком повномасштабного вторгнення росії ми стали одночасно учасниками і свідками безлічі разючих подій - історій війни.

Декілька текстів написаних перед військовими діями в Україні фактично їх передбачали, хоча датування й перебіг різнилися. Окупація Криму описана в романах Василя Аксьонова «Острів Крим» (1979), Ольги Чигиринської «Ваше Благороддя» (1999), Тома Кленсі «Право остаточного рішення» (Command Authority) (2013). В романі Олега Шинкаренка «Кагарлик» (2014, написаний 2013 р.) також був передбачений Євромайдан і подальші військові події^[65]. Дії роману Девіда Безмозгіса «Зрадники» (The Betrayers) відбуваються в Криму безпосередньо перед російською агресією^[66].

У багатьох країнах війна викликала значний інтерес до висвітлення війни в сучасній українській літературі. В перші роки повномасштабної агресії численними мовами вийшли антології українських художніх творів про війну.

Подіям 2 травня 2014 в Одесі присвячено роман «Дев'ять днів у травні» («Девять дней в мае») Всеволода Непогодіна^[160].

Скоріна Ганна зробила один з повних оглядів про літературу видану на тему російсько-української війни^[161]

• Возняк Тарас, Геополітичні аспекти війни в Україні [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Львів: Незал. культурол. журн. «Ї», 2015. ISBN 978-966-397-176-6
• Воротнюк Мария, Золкина Мария, Турашвили Медеа, Стратегия Украины по построению отношений с населением Крыма и Донбасса: опыт Грузии как урок для Украины. Б. м., 2015. ISBN 978-994-1400-83-4
• Дикий Евгений, Гибридная война России: Опыт Украины для стран Балтии [Архівовано 28 березня 2016 у Wayback Machine.]. Вильнюс: Литовская военная академия, 2016. ISBN 978-609-8074-48-2
• Ищенко Ю. А., Симулякры «Новороссии» [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.]. К.: ЦГО НАН України, 2015. ISBN 966-02-2902X
• Кабакаев Семен, Алексеева Елена, Морозов Федор, Марионетки Кремля: Дорога войны на Донбассе [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Б. м.: Безопасность и взаимодействие в Украине; Стоптеррор; Мининформ Украины, [2015].
• Колесников Андрей, Хотят ли русские войны? Война и террор в восприятии россиян эпохи осажденной крепости [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.]. М.: Моск. Центр Карнеги, 2016.
• Магда Євген, Гібридна війна: вижити і перемогти. Харків: Віват, 2015. ISBN 978-617-7246-46-5
• Рущенко І. П., Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога. Харків: ФОП Павленко О. Г., 2015. ISBN 978-966-2901-18-4
• Смолій В. А. (відп. ред.), Культурні цінності Криму і Донбасу в умовах війни та окупації: Матеріали круглого столу [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.]. К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. ISBN 978-966-02-7932-2
• Трач Надія, Разом — сила! Риторика українського спротиву. К.: Кліо, 2015.
• Турченко Галина, Турченко Федір, Проект «Новороссия», 1764—2014: юбилей на крови [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.]. 2-е изд. Запорожье: ЗНУ, 2015. ISBN 978-966-599-495-4
• Турченко Федір, Турченко Галина, Проєкт «Новоросія» і новітня російсько-українська війна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.]. К.: Ін-т історії України НАН України, 2015. ISBN 978-966-02-7645-1
• Фельштинський Юрій, Станчев Михайло, Третя світова: битва за Україну. Київ: Наш Формат, 2015. ISBN 978-617-7279-02-9
• Яшин Илья, Шорина Ольга (ред.), Путин. Война: Независимый экспертный доклад. По материалам Бориса Немцова [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]. М., 2015.

  Англ. пер.: Putin. War: An Independent Expert Report

• Arjakovsky Antoine, Russie—Ukraine, de la guerre à la paix? Paris: Parole et Silence, 2014. ISBN 978-2889183302

  Укр. пер.: Аржаковський Антуан, Розбрат України з Росією: стратегія виходу з піке. Харків: Віват, 2015. ISBN 978-617-7246-59-5

• Averre Derek, Wolczuk Katarzyna, The Ukrainian Crisis and the Post-Post-Cold War Europe [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.], special issue of Europe-Asia Studies, 68.4 (2016).
• Black J. L., Johns Michael (eds.), The Return of the Cold War: Ukraine, the West and Russia. London; New York: Routledge, 2016. ISBN 978-1-138-92409-3
• Crash of Malaysia Airlines Flight MH17 (Hrabove, Ukraine, 17 July 2014) [Архівовано 13 жовтня 2015 у WebCite]. The Hague: Dutch Safety Board, 2015.

  Appedices [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.]

• Case Sean, Anders Klement, Putin's Undeclared War: Summer 2014 Russian Artillery Strikes against Ukraine [Архівовано 7 січня 2017 у Wayback Machine.], Bellingcat, 21.12.2016.

  Рос. пер.: Необъявленная война Путина: Российские артиллерийские удары по территории Украины летом 2014 года

• Czuperski Maksymilian, Herbst John, Higgins Eliot et al., Hiding in Plain Sight: Putin's War in Ukraine. Washington: Athlantic Council, 2015. ISBN 978-1-61977-996-9

  Укр. пер.: Ховаючись у всіх на очах: Війна Путіна проти України^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}

  Рос. пер.: Прячась у всех на глазах: Война Путина против Украины^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}

• Fedor Julie (ed.), Russian Media and the War in Ukraine [Архівовано 28 червня 2016 у Wayback Machine.], special issue of Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 1.1 (2015).
• Gardner Hall, Crimea, Global Rivalry, and the Vengeance of History. New York: Palgrave Macmillan, 2015. ISBN 978-1-137-54676-0
• Grant Thomas D., Aggression against Ukraine: Territory, Responsibility, and International Law. New York: Palgrave Macmillan, 2015. ISBN 978-1-137-51463-9
• Grigas Agnia, Beyond Crimea: The New Russian Empire. New Haven; London: Yale University Press, 2016.
• Kalb Marvin, Imperial Gamble: Putin, Ukraine, and the New Cold War. Washington: Brookings Institution Press, 2015. ISBN 978-0-8157-2664-7
• McNabb David E., Vladimir Putin and Russia's Imperial Revival. Boca Raton, FL: CRC Press, 2016. ISBN 978-1-498-71198-2
• Menon Rajan, Rumer Eugene B., Conflict in Ukraine: The Unwinding of the Post-Cold War Order. Cambridge, Mass.; London: MIT Press, 2015. ISBN 978-0-262-02904-9
• MH 17: The Open Source Investigation, Two Years Later [Архівовано 16 липня 2016 у Wayback Machine.], Bellingcat, 15.7.2016.

  Рос. пер.: Исследование открытых источников по MH 17: два года спустя [Архівовано 16 липня 2016 у Wayback Machine.]

• Miller James, Vaux Pierre, Fitzpatrick Catherine A., Weiss Michael, An Invasion by Any Other Name: The Kremlin's Dirty War in Ukraine [Архівовано 10 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. New York: Institute of Modern Russia, 2015.
• Ostrovsky, Arkady, The Invention of Russia: The Journey from Gorbachev's Freedom to Putin's War. London: Atlantic Books, 2015. ISBN 978-0-85789-160-0
• Pabriks Artis, Kudors Andis (eds.), The War in Ukraine: Lessons for Europe [Архівовано 29 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Rīga: Centre for East European Policy Studies; University of Latvia Press, 2015. ISBN 978-9984-45-998-1
• Pomerantsev Peter, Weiss Michael, The Menace of Unreality: How the Kremlin Weaponizes Information, Culture and Money [Архівовано 2 серпня 2016 у Wayback Machine.]. New York: Institute of Modern Russia, 2015.

  Рос. пер.: Угроза нереальности: Информация, культура и деньги как оружие Кремля

• Pynnöniemi Katri, Rácz András (eds.), Fog of Falsehood: Russian Strategy of Deception and the Conflict in Ukraine. Helsinki: Finnish Institute of International Affairs, 2016. ISBN 978-951-769-486-5
• Sakwa Richard, Frontline Ukraine: Crisis in the Borderlands. London: IB Tauris, 2015. ISBN 978-1784530648
• Wilson Andrew, Ukraine Crisis: What It Means for the West. New Haven; London: Yale University Press, 2014. ISBN 978-0300211597
• Yekelchyk Serhy, The Conflict in Ukraine: What Everyone Needs to Know. Oxford; New York: Oxford University Press, 2015. ISBN 978-0-19-023727-1
• Володимир Василенко, Семен Кабакаєв, Олена Алексєєва, Федір Морозов, Збройна агресія Російської Федерації проти України. Участь Збройних сил Російської Федерації в бойових діях на територіях Донецької та Луганської областей у період із березня 2014 р. до лютого 2015 р. [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.] Безпека та взаємодія в Україні, Київ, 2020.

• Вклоняємось доземно українському солдату / вст. сл. С. Полторак, П. Мехед, Р. Драпак. К.: Народна армія, 2014. ISBN 978-966-2726-23-7
• Час і свідомість: Записки начальника Генерального штабу Збройних Сил України

• Книга пам'яті полеглих за Україну [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Вічна пам'ять героям [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.]
• «Борись в ім'я честі»^[162]
• О. Дем'янюк, Г. Гулько. Волинський пантеон: Схід — 2014^[163]

• 

  22 січня 2015 р., в День соборності України, у Вінниці відкрито пам'ятний знак героям Небесної сотні та АТО. Двометрова композиція з граніту та латуні являє собою фігуру сокола, вписану у державний символ — тризуб. Птах, що падає, символізує душі тих, хто віддав життя за Україну. Автор пам'ятника — молодий архітектор, студент Національного авіаційного університету Владислав Головащенко. Відкривали пам'ятник мати загиблого на Майдані Максима Шимка та сестра командира літака Ан-26, що розбився в зоні АТО, Дмитра Майбороди^[164][165]. Композицію змонтовано на Європейській площі на території меморіалу Слави, поряд зі скульптурною групою червоних бійців Громадянської та Другої світової воєн. За твердженням вінницького історика Олександр Федоришена, таке архітектурне рішення стало відгуком на бажання матері М. Шимка, єдиного вінничанина з Небесної сотні, який, бувши українським націоналістом, щороку 9 травня відвідував меморіал Слави^[166].
• 5 липня 2015 р. між Слов'янськом і Краматорськом відкрито пам'ятний камінь на згадку про бій 4 липня 2014 р., у якому десантники 25 ОПДБр та бійці спецпідрозділу МВС зупинили прорив бронеколони противника. Пам'ятник вшановує загиблих у цьому бою українських воїнів Олександра Серебрякова і Романа Менделя^[167].
• У травні 2015 р. у Львові відкрито погрудний пам'ятник герою України генерал-майору Сергієві Кульчицькому, що загинув під час бойових дій у місті Слов'янську Донецької області. Церемонію було приурочено до першої річниці збиття бойовиками «ДНР» вертольота Мі-8, у якому перебував Кульчицький^[168].
• У березні 2016 р. у приміщенні Головного управління Національної гвардії України у Києві відкрито погруддя генерал-майора Сергія Кульчицького^[169].
• 19 березня 2016 р. у Кривому Розі відкрито монумент криворіжанам, загиблим у війні на Донбасі. Це перший в Україні пам'ятник учасникам АТО у вигляді статуї. Центральна фігура монументальної композиції — постать українського солдата у повний зріст, у шоломі та бронежилеті, з автоматом у руках, встановлена на постаменті з написом «Слава героям України». Солдата поміщено між двома стелами, що символізують крила літака Іл-76, збитого проросійськими бойовиками над Луганським аеропортом у червні 2014 р. (у складі 25 ОПДБр, бійці якої стали жертвами трагедії, були мешканці Кривого Рогу). Постамент оточено гранітними плитами з іменами місцевих жителів, які загинули, захищаючи суверенітет України. Висота всієї композиції — 12 м, фігури військовослужбовця — 4,2 м. Скульптор — Володимир Токар. Прототип бійця, втіленого у пам'ятнику — мінометник-«кіборг» Євген Абросимов («Абрикос»), учасник боїв за Донецький аеропорт. Ініціаторами спорудження пам'ятника у місті виступили демобілізовані учасники бойових дій, родичі загиблих та волонтери. Проєкт реалізовано за рахунок позабюджетних коштів^{[170][171][172][173][174]}.
• 28 березня 2016 року в Києві відкритий Па́м'ятник білорусам, загиблим за Україну — монумент, присвячений білорусам, що загинули під час подій Євромайдану та російсько-української війни.
• 1 серпня 2017 року в Києві відкритий Пам'ятник бійцям антитерористичної операції.
• 10 лютого 2018 року у Краматорську Донецької області встановили пам'ятник жертвам обстрілів, які відбулися в 2015 році^[175].
• 23 березня 2019 року в історичній частині Переяслава на вул. Богдана Хмельницького напроти Вознесенського собору відкрито памятний знак учасникам АТО з Переяславщини, які загинули захищаючи батьківщину^[176].

Влітку 2015 р. у колах, близьких до Банкової, було задумано трансформацію Меморіалу Вічної слави у Києві. Вона передбачала перепоховання на Меморіалі, поряд із Невідомим солдатом Другої світової війни, неідентифікованого «героя антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей». На думку радника Президента України Юрія Бірюкова, це дозволило б зосередити вшанування полеглих в одному протокольному місці, куди прибували би іноземні делегації, і «не плодити вічні вогні». Дати «1941» і «1945» на вході до Меморіалу планувалося замінити на слова «Слава Україні!» та «Героям слава!». Перепоховання було попередньо призначене на 23 серпня, переддень річніці проголошення незалежності України^[177]. Проєкт певною мірою повторював традицію, що склалася на Арлінгтонському національному цвинтарі у США, де почергово були поховані Невідомі солдати обидвох світових, Корейської та В'єтнамської воєн^[178].

Серед громадськості ідея перетворення столичного меморіалу викликала полярні оцінки. Одні (письменники Андрій Кокотюха, Василь Шкляр, Дмиро Капранов) сприйняли її радше схвально чи нейтрально. Голова Всеукраїнського об'єднання ветеранів академік Ігор Юхновський назвав її прийнятною загалом, але передчасною в умовах, коли війна на Донбасі триває. Інші (директор Інституту філософії НАН України академік Мирослав Попович, історик-києвознавець Михайло Кальницький) заявили про своє негативне ставлення до можливості порушення цілісності меморіального комплексу. Головний опонент Ю. Бірюкова у заочній дискусії, експерт конкурсу на спорудження меморіалу героїв Небесної сотні Дмитро Гурін закинув авторам ініціативи юридичне, мистецьке і моральне невігластво та нехтування громадською думкою. Він також застеріг проти зловживання культом неідентифікованих воїнів, сумнівним з точки зору як сучасних технологій, так і принципів Революції гідності. Схожий аргумент висловила письменниця Оксана Забужко, стверджуючи неприпустимість поховання воїнів сьогодення у місці, що символізує «страшну традицію сталінської війни»^{[179][180][181]}. У відповідь на критику, Адміністрація Президента України заявила про згортання попередніх планів щодо Меморіалу^[182][183].

В березні 2025 року був представлений проєкт памʼяті людей літератури - "Недописані", чиї життя забрала Росія. Автори проєкту Олена Герасим’юк і Євген Лір зібрали історії, твори та спогади про загиблих, щоб не дати їхнім голосам зникнути. Вони звертаються до громадськості з проханням поділитися інформацією про тих літераторів, які стали жертвами російської агресії.^[184][185]

Російська агресія дуже скоро отримала відображення в українському мистецтві як ілюстрації, постери та колажі, що підтримують бойовий дух захисників і висміюють ворога. Частина митців продають свої роботи, щоб виручені кошти передати ЗСУ. Деякі країни, що підтримують Україну, проводять виставки цих робіт у мистецьких центрах, галереях, освітніх просторах^{[186][187][188]}.

На 56-му Венеційському бієннале групова виставка українських митців символічно називалася «Надія». Крім того, група українських митців у камуфляжному одязі з написами «У відпустці» знаходилася у російсьому павільйоні нагадуючи про окупацію Криму^[189].

Від 30 вересня до 14 грудня 2014 на будинку в центрі Берліна експонувався художній проєкт Сергія Жадана, Миколи Рідного. На основі цього проєкту була створена книжка «Сліпа пляма»^[190], яка складається з текстів Сергія Жадана та фотографій Миколи Рідного.

В Європарламенті проходила виставка ікон написаних Олександром Клименком на ящиках від набоїв для того, щоби привернути увагу європейських політиків до військових дій на Донбасі^[191].

Російська громадська організація «Открытая Россия» створила вебсайт з коміксом «Процес» про суд над Надією Савченко^[192].

Численні світові видання відгукнулися на широку російську агресію в Україні карикатурами, де висміювали різні проблеми: від байдужості Путіна до життя власних військ і до залежності Заходу від нафти^[193].

В лютому 2022 року набула популярності «Свята Джавеліна» — стилізоване під ікону зображення жінки з ПТРК FGM-148 Javelin, намальоване канадцем українського похоження Крістіаном Борисом ще у 2012 році. У березні групою художників було створено стінопис з цим зображенням на стіні будинку 13 на вулиці Авіаконструктора Антонова в Києві (щоправда, з муралу видалили німб як атрибут релігійних персонажів, які мають офіційний культ).

• Наталія Чермалих, Мінливий краєвид: Українське мистецтво між революцією та війною. В-во «Родовід».
• Андрій Котлярчук, Добровольці — Volunteers^[203]. Маріуполь; К., 2015.
• Сергій Лойко, Аеропорт у фотографіях і текстах^[204]. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016.

• Battlefield 2042 (2021) — в цій футуристичній відеогрі Росія у війні з США 2042 року послуговується людьми без громадянства. Один з них був описаний у грі як «маленький зелений чоловічок». Офіційний твітер Battlefield 2042 відгукнувся про це як «ненавмисне посилання на реальну проблему»^[205], і згодом видалив його^[206].
• Ukraine War Stories — це добірка візуальних новел про російське вторгнення в Україну в 2022 році. Події розгортаються в перші місяці війни. У центрі уваги цивільні, що опинились на окупованій росіянами території.^[207]
• THREEDAYS — тактичний шутер, натхненний реальними подіями війни в Україні. Пропонує гравцеві участь у боях за свободу від лиця справжніх бійців, кожен зі своєю унікальною історією.^[208]

Численні поразки росіян під селом Чорнобаївка стало символом невідворотності, а саме село — місцем, де зникають вороги. Затримання Віктора Медведчука та звернення його дружини з цього приводу до президента Туреччини отримало численні пародії як зображення відповідно проваленого завдання та багатоликості. Абсурдна розмова Олександра Лукашенка з Володимиром Путіним 11 березня щодо «підготовки нападу» з України на Білорусь, стала об'єктом тролінгу в мережі. Монолог Лукашенка активно висміюється в Інтернеті, де Лукашенко намагається когось переконати в реальності загрози. Борис Джонсон за свою активну підтримку України зажив слави найкращого друга українців.

В TikTok, а потім на інших ресурсах набув популярності інтернет-мем Чмоня — полонений колаборант, якого висміюють за незграбний зовнішній вигляд^[209][210].

Поштовх до різноманітних жартів дали також численні й надокучливі повітряні тривоги, затоплення крейсера «Москва», удари ЗСУ по Антонівському мосту. Вибухи в Криму, які російська влада всіляко пояснювала випадковими подіями, отримали назву «бавовна» (через тенденцію в Росії називати вибухи «хлопками» та машинний переклад цього слова, як «бавовна»)^[211][212]. На початку квітня 2022 року у мережі з'явилось відео «Нащо ти мені скло розбив ?» (рос. «Ты нахера мне стекло разбил?») зняте на вул. Новосьолов 60 у місті Рязань де чоловік знаходячись у стані алкогольного психозу розбив лобове скло на автівці випадкового водія, а на питання нащо він це зробив той відповів «у мене хлопці гинуть» та «мені на війну треба» ^[213][214].

Також у 2022 стало відомим відео «Ви homo sapiens? — Ні, я росіянин» (рос. «Вы homo sapiens? — Нет, я русский») де українець запитав чоловіка з Росії чи є він представником нашого виду, на що він відповідає «Ні, я росіянин» ^[215]

Російсько-українська війна зумовила появу нових слів і виразів в українській мові, а також переносне значення вже наявних. Наприклад, «Аналоговнєт» (від рос. аналогов нет, укр. аналогів нема) — дещо, вигадане в Росії, «бандеромобіль» — бойовий автомобіль ЗСУ, «кіборги» — воїни ЗСУ (на честь прізвиська славнозвісних захисників донецького аеропорту, «задвохсотити» — знищити ворога (від позначення трупів загиблих бійців як «вантаж 200»), «рашизм» — злочинна шовіністична ідеологія «русского міра», «рашисти» (русня, рюзкі, свинособаки, чмоні) — російські військові, прихильники Путіна, «чорнобаїти» — повторювати ту саму невдачу, «за поребриком» — у Росії, «йти за російським кораблем» — зазнати поразки, «тракторні війська» — неочікувана дієва допомога^[216], «вирушити на концерт Кобзона» — померти (про російських військових і політиків), «бусифікація» — пакування чоловіків в автомобілі, та насильне доставлення їх в ТЦК.

Цензура в Росії, згідно з якою суперечливі твердження перефразовувалися на більш нейтральні, неодноразово ставала предметом жартів і пародій. Наприклад, «превентивний удар» (рос. превентивный удар) замість «напад», «визволителі» (рос. освободители) замість «окупанти», «передислокація/перегрупування» (рос. передислокация/перегруппировка) замість «відступ», «жест доброї волі» (рос. жест доброй воли) замість «втеча під натиском ЗСУ», «вивільнення» (рос. высвобождение) працівників замість «звільнення», «корекція цін» (рос. корректировка цен) замість «підвищення цін», «від'ємний ріст економіки» (рос. отрицательный рост экономики) замість «зниження економічної активності», «задимлення» (рос. задымление) замість «пожежа», «ляскіт, гуркіт» (рос. хлоп́ок) замість «вибух». Саме явище такої заміни слів і фраз порівнювалося з новомовою з роману Джорджа Орвелла «1984»^[217].

Після початку «часткової» мобілізації мешканців РФ її почали називати «могилізацією», особливо у самій Росії (через значні втрати російської армії у цій війні). Мобілізованих, що потрапили до російської армії, швидко почали називати «чмобіками» — від рос. «частично мобилизованный». Ця назва також є дотепною через співзвучність з російським образливим словом «чмо», яке значить людину, що занедбала себе морально і фізично.

25 листопада 2015 року ВРУ ухвалила Постанову «Про державну підтримку публікацій, наукових, освітніх та дослідницьких програм, спрямованих на висвітлення щодо агресії РФ проти України»^[218]

• Список романів про російсько-українську війну (2014—)
• Список книг про Євромайдан
• Список фільмів про Євромайдан

• WorldCat
• Goodreads
• Military Ukraine [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.]

• Timothy Snyder, The Wars of Vladimir Putin [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.], The New York Review of Books, 9.6.2016 (рецензія на нові книжки польською, німецькою та англійською мовами).
• Марина Беляева, Роман Миневич, Военные хроники: 10 лучших украинских книг об АТО [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.], Forbes-Украина, 14.10.2015.
• «Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції» — 9 нових книг про АТО [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
• ТОП-7 іноземних книг про Майдан та АТО [Архівовано 2 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• Андрій Заярнюк, Історія революції, війна істориків, ч. 1 [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.], ч. 2 [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] Historians.in.ua, 9 та 11.9.2015.
• Олена Максименко. Тисяча й один спосіб говорити про війну. [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.]Український Тиждень, 14.02.2021.

• Архів політичної карикатури [Архівовано 28 червня 2016 у Wayback Machine.] часів російсько-української війни на сайті Радіо Свобода
• Описи та трейлери фільмів категорії «Неспокійна Україна» [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.], представлених на міжнародному фестивалі документалістики «One World»—2016
• Пісні з фронту і для фронту: Якими піснями Україна реагує на війну? Радіо Свобода, 7.6.2016.
• Игорь Подпорин, Онтологическая бесчеловечность войны [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.], Спільне: Журнал соціальної критики, 26.5.2015.
• Александр Евсеев, Семантика военной пропаганды (на примере антитеррористической операции в Славянске) [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.], Пси-фактор, 2014.
• Анастасия Кучкина, Мария Разенкова, Новейшие политтехнологии: «ватников» и «титушек» уже вносят в украинские словари [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.], Вести, 16.6.2016.
• Александр Евсеев, Литературное творчество военных лидеров ДНР: попытка психоанализа [Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine.], Пси-фактор, 2014.
• Ясна Илами, Новітні абетки: війна правок [Архівовано 14 серпня 2016 у Wayback Machine.], Дурдом, 4.5.2014.
• (рос.) Стихи о гибридной войне [Архівовано 24 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• Анастасія Станко: Людина має право на слово «загинула», а не «ліквідована» [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Надія Швадчак для «Телекритики», 9.12.2015.
• Віталій Овчаренко: Здоровий глузд громадянина своєї держави — називати ворога ворогом, окупанта — окупантом, а терориста — терористом" [Архівовано 24 грудня 2015 у Wayback Machine.] Відповідь на майстер-клас Насті Станко // maidan.org, 23-12-2015 08:22
• Ясь О. Росія як Мордор: фентезійні алюзії у сучасних воєнних наративах // Український історичний журнал. —  2023. — № 5. — С. 5–22. https://www.academia.edu/108375018
• Kateryna Iakovlenko, War and digital memory: How digital media shape history [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.](англ.) // eurozine, 18 січня 2018