Горюшкін-Сорокопудов Іван Силович

Горюшкін-Сорокопудов Іван Силович
рос. Горюшкин-Сорокопудов Иван Силыч
Народження	5 листопада 1873(1873-11-05)  Нащіd, Глядковське сільське поселенняd, Сасовський районd, Росія
Смерть	29 грудня 1954(1954-12-29)[1] (81 рік)
	Івановка[d], Бековський район, Пензенська область, РРФСР, СРСР
Поховання	Митрофанівське кладовищеd
Країна	Російська імперія  РРФСР  СРСР
Жанр	історичний живопис, портрет і пейзаж
Навчання	Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1897) і Петербурзька академія мистецтв (1902)
Вчитель	Власов Павло Олексійович, Ковалевський Павло Осипович, Рєпін Ілля Юхимович і Мате Василь Васильович
Діяльність	художник, педагог
Відомі учні	Галаганов Іван Олексійович, Новокрещенова Галина Миколаївна, Селезньов Володимир Павлович, Зацепіна Зінаїда Іллівна, Жирадков Олексій Іванович, Ган Ніна Сергіївна, Баринов-Єльцов Олександр Петрович, Казанцев Анатолій Вікторович, Самусєв Федір Панасович, Крупський Іван Йосипович, Логвин Іван Дмитрович і Смолін Микола Федорович
Працівник	Пензенське художнє училищеd
Нагороди
Горюшкін-Сорокопудов Іван Силович у Вікісховищі

Іван Силович Горюшкін-Сорокопудов (рос. Иван Силыч Горюшкин-Сорокопудов; нар. 5 листопада 1873, Нащі — пом. 29 грудня 1954, Івановка) — російський художник і педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР з 1943 року.

Народився 5 листопада^[2] (в деяких джерелах 27 листопада^[3][4]) 1873 року в селі Нащах Тамбовської губернії Російської імперії (нині Сасовський район Рязанської області, Росія) в сім'ї бурлака Горюшкіна. Коли йому виповнилося шість років, його батько потонув і хлопчик став вести безпритульний спосіб життя. Через кілька років був відданий на виховання далеким родичам — саратівським міщанам Сорокопудовим — звідси й подвійне прізвище. Жив спочатку у Саратові, потім у Астрахані. Підробляв у купця Кузьміна, «хлопчиком при буфеті» на волзьких пароплавах^[2].

Упродовж 1893—1894 років навчався живопису в Астрахані у Петра Власова. У 1895 році вступив до Вищого художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв, а через два роки — і в саму Академію, де навчався у Павла Ковалевського, Іллі Рєпіна, Василя Мате^[2]. 1902 року отримав звання художника за картину «На концерті у Павловську» і етюд «Углицька справа. 1591 рік» (обидві роботи зберігаються у Пензенській картинній галереї).

У 1908 році залишив Санкт-Петербург і поселився у невеликій садибі поблизу Пензи. Став поєднувати творчість з викладанням у Пензенському художньому училищі (1908—1930 і 1930—1954). 1911 року відвідав Францію, Італію, Голандію. З встановленням радянської влади, у 1920-х роках став одним із організаторів філій Асоціації художників революційної Росії і Організації молоді асоціації художників революції в Пензі. Протягом 1942—1947 років очолював Пензенське художнє училище. Серед учнів: Олександр Баринов-Єльцов, Іван Галаганов, Ніна Ган, Олексій Жирадков, Зінаїда Зацепіна, Анатолій Казанцев, Іван Крупський, Галина Новохрещенова, Федір Самусєв, Володимир Селезньов^[5].

Помер 29 грудня 1954 у селі Івановці (нині Бековський район Пензенської області, Росія). Похований в Пензі на Митрофанівському кладовищі.

Працював у галузях станкового живопису і станкової графіки. Автор історичних і жанрових картин, портретів, пейзажів.

«Базарний день у старому місті»	«Приїзд боярина в монастир»	«Скит»	«Сонце — на літо, зима — на мороз»

Малював для журналів «Гамаюн» (приймав активну участь у його виданні у 1905 році) і «Нива» (1908, 1910, 1911).

Брав участь у виставках з 1897 року (Петербурзької академії мистецтв, Товариства російських акварелістів, Московського товариства любителів мистецтв та інших).

Наприкінці 1920-х—1930-х роках створив низку творів присвячених Володимиру Леніну: «Революція» (гуаш), «Володимир Ленін — вождь» (вугілля, пастель), «Володимир Ленін на трибуні» («Виступ Володимира Леніна» — гуаш; варіант — пастель), «Похорони Володимира Леніна» (олія, не закінчена) — всі у Пензенській обласній картинній галереї, варіант останньої — у Самарському обласному художньому музеї.

портрети

• художника Федота Сичкова (1934, вугілля, крейда, Мордовський республіканський музей образотворчих мистецтв імені Степана Ерьзі; варіант — олія, Пензенська обласна картинна галерея);
• автопортрет (олія, Астраханська картинна галерея);
• «Таня» (1938);
• Г. С. Подольської (1939, олія);

картини

• «На Москва-річці. XVII століття» (темпера, Ростовський обласний музей образотворчих мистецтв);
• «Дзвони, що впали» (1930-ті);
• «Привіз арештантів» (1932, Пензенська обласна картинна галерея);
• «Сцена із XVII століття» (1934, Пензенська обласна картинна галерея).

Написав багато пейзажів Пензи та її околиць (1930-ті—1950-ті, олія, гуаш; частина зберігається у Пензенській обласній картинній галереї; «Село Івановка» — 1946; Іркутський обласний художній музей), а також архітектурні пейзажі Ростова Великого (1930-ті).

Виставки його робіт відбулися у Пензі у 1956 і 1973 роках, Москві у 1964 році, Горькому у 1969 році.

Крім вище згаданих музеїв його роботи зберігаються у Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музеї, Омському художньому музеї, Далекосхідному художньому музеї у Хабаровську.

Написав спогади «Роки навчання у Рєпіна» (Художній спадок. Рєпін. Том 2. Москва—Ленінград. 1949) і про свою роботу в Пензі у 19290-ті роки («Художник», Москва, 1963, № 10).

Портрети Івана Горюшкіна-Сорокопудова виконали

• Олександр Вахрамєєв (1900-ті, олія, Пензенська обласна картинна галерея);
• Федот Сичков (1934, пастель; Пензенська обласна картинна галерея);
• Олексій Вавілін (1945, олія; Пензенська обласна картинна галерея);
• Ганна Головчанська (1957, олія).

• И. С. Горюшкин-Сорокопудов // Художественный справочник сто памятных дат. Москва. Советский художник. 1973. С. 248—250.. (рос.);
• Горюшкин-Сорокопудов, Иван Силыч // Художники народов СССР. Биобиблиографіческий словарь. Том 3. Москва. Искусство. 1976. С. 138. (рос.);
• В. В. Рузаева. Горюшкин-Сорокопудов Иван Силыч // Тамбовская энциклопедия. Тамбов. 2004. С. 138. ISBN 5-98407-003-0 (рос.);
• Горюшкин-Сорокопудов, Иван Силыч // 1750 Шедевров мировой живописи. 500 Великих мастеров. Минск. Харвест. 2007. С. 104. ISBN 978-985-16-0896-2 (рос.)