Гуцульська сецесія  Гуцу́льська сеце́сія (карпатський, східногалицький стиль) — архітектурний стиль, що розвивався в Східній Галичині, перш за все, у Львові наприкінці XIX — на початку XX століття. Особливістю стилю було використання традицій народної архітектури, що зближує його з українським модерном Наддніпрянщини. ОписСтиль гуцульської сецесії являв собою спробу пошуку національного українського стилю в архітектурі, що спирався б на традиції місцевої народної архітектури. Ці пошуки проходили в рамках національно-романтичного осмислення Віденської сецесії, яскравого стилю австрійської архітектури. Головним джерелом натхнення створення нового національного стилю, стало непрофесійне мистецтво горян Карпат (у тому числі гуцулів). Опрацьовувати естетику «карпатського» стилю пробував в 1890-х львівський архітектор Юліан Захарієвич. Пізніше з теоріями «східногалицького» нового стилю виступили Едгар Ковач у книзі «Спосіб закопяньскій» (1899) і Казимир Мокловський у серії статей і книзі «Народне мистецтво в Польщі». У найяскравішій формі ідеї «гуцульської сецесії» проявились в роботах архітектурної фірми Івана Левинського, в якій працювали також Тадей Обмінський, Олександр Лушпинський, Лев Левинський та інші. Окрім Львова цей стиль також використовували у забудові Станіславова.[1] Для стилю характерні експресивні об'єми, пластична виразна конфігурація дверних прорізів, вікон, навісів, складні обриси дахів з великими схилами, які іноді прикрашаються вежею, подібної до дзвіниці гуцульської церкви. Декор та колористична гама народного мистецтва обігравалися в оздобленні будинків металом і керамікою. Приклади
Див. такожПримітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
