Ця сторінка — довідка, призначена для подання опису певних аспектів вікіпедійних норм, звичаїв, практик. Вона може відображати різні рівні консенсусу, але це не політика і не настанова.
Закінчення пол.-owa, -ówna, що вказують на носіїв відповідних прізвищдружин і дочок, передаються українською мовою без цих закінчень, наприклад: з пол.Orzeszkowa — укр.Ожешко.
У польській мові є імена та назви, що передаються українською мовою традиційно, з відступом від правил (наприклад, з пол.Kraków — укр.Краків, а не «Кракув»; пол.Tarnów — укр.Тарнів тощо). Написання цих імен і назв необхідно встановлювати відповідно довідників.
Загальні правила траслітерації мають винятки, подані для зручності окремо у наступному розділі.
У географічних назвах, що мають у польській мові форму, спільну з відповідною українською, польське ia передається через і: Біла Підляська, Білосток тощо.[2]
Польське i передається як и в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович) (§ 104, п. 5, б), географічних назвах із суфіксом -иця (§ 109, п. 9, б), у географічних назвах із кінцевими -ида, -ика (§ 90, п. 5, в, 2) та у географічних назвах із звукосполученням ри перед приголосним (крім j)(§ 90, п. 5, в, 4)[2]
Прикметникові закінчення, що входять до складу слов'янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Стальова Воля.[2]
Твердий кінцевий приголосний основи ц пом'якшується в усіх слов'янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иц(я): Дембиця, Ломниця.[2]
Суфікси географічних назв -ski, -ska, -skie, -skie передаються відповідно українськими суфіксами -ський, -ська, -ське, -ські; -сki, -сkа, -сkіе, -сkіе передаються відповідно як -цький, -цька, -цьке, -цькі, а -dzki, -dzkа, -dzkіе, -dzkіе — як -дзький, -дзька, -дзьке, -дзькі[2]
При творенні прикметника за допомогою суфікса -sk- від географічної назви, що закінчується на приголосний g, ż, або z, суфікс –ськ- змінюється на –зьк-: Tarnobrzeski (від Tarnobrzeg) — Тарнобжезький (§ 113, п. 2, а)[2]
М'якість польських приголосних n´, s´, с´ (dz´) у прізвищах перед суфіксами -ський, -цький і м'якими приголосними не позначається м'яким знаком, хоч в українській вимові в цих позиціях н, с, ц (дз) пом'якшуються: Виспянський, Яблонський; Свядек, Цвік (§ 104, п. 9)[2]
Польські назви, які складаються з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й дальшого прикметника, передаються українською мовою через дефіс, при цьому кожне слово складеної назви пишеться з великої букви: Кадлуб-Туравський, Новогруд-Бобжанський. (§ 114, п. 3, а)[2] Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника, пишуться окремо Стальова Воля, Зелена Гура, Біла Підляська (§ 114, п. 1, а)[2]
↑§ 122. 1. Звук [g] та близькі до нього звуки, що позначаються на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г: авангáрд, агітáція, агрéсор, блóгер, гвáрдія, генерáл, гламóр, грáфік, грог, ембáрго, лінгвíстика, маркéтинг, мігрáція, негатúвний, сéрфінг, синагóга; Гвінéя, Гольфстрúм, Гренлáндія, Грóзія, Люксембóрг, Чикáго; Вахтáнг, Гайнетдíн, Гарсíя, Геóрг, Гéте, Гурамішвíлі, Ердогáн, Магомéт; «Фольксвáген».
3. У прізвищах та іменах людей можна передавати звук [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергíлій, Гарсíя, Гéгель, Геóрг, Гéте, Грегуáр, Гуллівéр) і шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґíлій, Ґарсíя, Гéґель, Ґеóрґ, Ґéте, Ґреґуáр, Ґуллівéр і т. ін.).
