Жураківська Олеся Вікторівна

Жураківська Олеся Вікторівна
Народилася	13 серпня 1973(1973-08-13)[1] (51 рік)  Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Україна
Діяльність	акторка театру, телеакторка, кіноакторка
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва (1996)
Заклад	Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
Роки діяльності	1999[2] — тепер. час
IMDb	nm3122195
Нагороди та премії
Телетріумф (2013) Мистецька премія «Київ»
Висловлювання у Вікіцитатах

Оле́ся Ві́кторівна Журакі́вська^[3] (нар. 13 серпня 1973(19730813), Київ) — українська акторка театру і кіно. Працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (з 2002 року). Народна артистка України (2024). Нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня (2021), а також мистецькою премією «Київ» імені Амвросія Бучми (2021)^[4].

Лауреатка телевізійної нагороди «Телетріумф» за роль у серіалі «Шлях у порожнечу» (2014)^[5]. Чотириразова номінантка театральної премії «Київська пектораль» (2006, 2009, 2013, 2019). У 2018 році виконала роль дівчини з відром у фільмі Сергія Лозниці «Донбас», за яку була номінована на премії «Кіноколо» (2018) і «Золота дзиґа» (2019).

Народилася 13 серпня 1973 року в Києві. З раннього дитинства виявляла схильності до акторського мистецтва, влаштовуючи вдома різноманітні сцени та циркові етюди для батьків. Серйозно займалася гімнастикою^[6]. Перша освіта — технолог швейного виробництва, її мати також працювала на швейній фабриці^[7].

Навчалася у Москві в Російському університеті театрального мистецтва (рос. ГИТИС) (курс Володимира Андрєєва^[ru]), однак до цього ніколи не мріяла стати професійною акторкою (вступити до театрального вузу її вмовила подруга). Під час вступу до ГІТІСу співала українську народну пісню та загалом підкорила приймальну комісію безпосередністю, зарахована на перший курс. В університеті отримала перший сценічний досвід, після закінчення вузу два роки пропрацювала у Московському драматичному театрі ім. Єрмолової.

У 2001 повернулася до Києва та після нетривалих пошуків робочого місця у 2002 влаштувалася до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, у якому грає й нині. Тут виконує здебільшого ролі сильних жінок, здатних керувати чоловіками — Годувальниці у виставі «Ромео и Джульетта», Жозефіни у «Корсиканці», Олени Андріївни у спектаклі «26 комнат» тощо. В останній прем'єрі Київського театру драми і комедії — виставі «Не все коту масленица» — Жураківська грає Феону, ключницю купця.

У 1999 почала зніматися у кіно, здебільшого в другорядних ролях. Запрошена Олексієм Лісовцем на головну роль у кінострічку «Професор в законі» (рос. «Профессор в законе») — комедію з елементами чорного гумору. Запрошена Володимиром Савельєвим на роль Катерини ІІ у фільмі «Лицар Дикого поля» (рос. «Рыцарь Дикого поля»).

З 2 по 5 сезони — ведуча шоу «Зважені та щасливі» на телеканалі «СТБ» (2012 — 2015).

Розлучена, дітей не має. Любить подорожувати, на що витрачає більшу частину гонорарів.^{[джерело?]}

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

• 2001 — «Багато шуму в Парижі» за п'єсою «Пан де Пурсоньяк» Мольєра; реж. Дмитро Богомазов — Неріна
• 2001 — «Сільвія» Альберта Герні; реж. Олексій Лісовець — Філліс
• 2001 — «Каприз принцеси» С. Ципіна — Гофмейстеріна
• 2001 — «Ах, мій милий Августин…» за п'єсою П. Ензіката за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена — Друга придвірна дама
• 2002 — «Любов часів Людовіка» за п'єсою «Жорж Данден, або Обдурений чоловік» Мольєра; реж. Олександр Дзекун — Клодін
• 2003 — «Море… Ніч… Свічки…» за п'єсою «Це велике море» Йосефа Бар-Йосефа; реж. Едуард Митницький — Рита
• 2003 — «Корсіканка» Іржі Губача; реж. Олексій Лісовець — Жозефіна^[8]
• 2004 — «Любов з прицілом!?…» (Торговці гумою) за творами Ханоха Левіна; реж. Олексій Лісовець — Бела Берло
• 2005 — «Ромео і Джульєтта» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Олексій Лісовець — Годувальниця
• 2006 — «Які у вас претензії до дружини?» (Голубчики мої!…) за творами Федора Достоєвського та Олександра Володіна; реж. Ю. Погребнічко — Міронова
• 2006 — «26 кімнат…» за п'єсою Антона Чехова «Лісовик»; реж. Едуард Митницький — Олена Андріївна
• 2008 — «Не все коту масляна» Олександра Островського; реж. Олексій Лісовець — Феона
• 2010 — «Куди подує вітер…» за п'єсою «Ліола» Луїджі Піранделло — тітка Магда Врана
• 2010 — «Три сестри» за п'єсою Антона Чехова — Наталія Іванівна
• 2012 — «Опискин. Фома!» за повістю «Село Степанчиково і його мешканці» Федора Достоєвського — Анфіса Петрівна Обноскіна
• 2015 — «Дикун» А. Касона — Тітка Анхеліна
• 2016 — «Мотузка» М. Хейфеця — Пацієнтка / Адвокатка
• 2018 — «Розлучник» Іона Сапдару; реж. Олексій Лісовець — Вірджинія / Меда
• 2020 — «Усі найкращі речі» Дункана МакМіллана; реж. Тамара Трунова^[9]

Інші театри

• 2016 — «Ілюзії» Івана Вирипаєва; реж. Станіслав Жирков (продюсерська агенція «ТЕ-АРТ» / театр «Золоті ворота»)^[10]
• 2018 — «Схід — Захід» за дитячю драматургією; реж. Влада Бєлозоренко (Київський театр «Актор»)^[11]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жураківська Олеся Вікторівна

• Олеся Жураківська [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.] на сайті «Театр»
• Олеся Жураківська [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.] на сайті театру драми і комедії на лівому березі Дніпра