Закривидорога Олена Дем'янівна
Оле́на Дем'я́нівна Закривидорога (6 липня 1923, слоб. Мерехва — 6 березня 2012, с. Теребля) — українська вчена, педагог, бібліограф, бібліотекознавець, книгознавець, громадська діячка Закарпаття, учасниця Другої світової війни. БіографіяНародилася 6 липня 1923 року в слободі Мерехва Харківського району Харківської області в багатодітній селянській родині. Закінчила семирічну школу. З 1938 по 1941 рік навчалася в Харківському електротехнікумі транспортного зв'язку Наркомату шляхів сполучення СРСР (нині — Харківський політехнічний фаховий коледж). Після початку війни добровільно приєдналася до Червоної армії. За направленням Харківського міськвійськкомату служила санітаркою у військово-санітарному поїзді (ВСП-302, згодом — ВСП-140). Перемогу зустріла у німецькому Гінденбурзі (нині — Верхньо-Сілезький індустріальний район в Польщі). Після демобілізації в серпні 1945 року повернулася до Мерефи, де працювала піонервожатою в залізничній школі № 47 (нині — комунальний заклад «Мереф'янський ліцей „Перспектива“»). З 1947 року за направленням ЦК ЛКСМУ — на комсомольській роботі у Закарпатській області. Працювала у смт Воловець в окружному комітеті ЛКСМУ на різних посадах: завідувачем відділу з роботи серед шкільної молоді, другим секретарем, першим секретарем комсомольської організації округи (з 1947 по 1950). Потім в Ужгороді — заступником завідувача відділу Закарпатського обкому ЛКСМУ (з 1950 по 1953). Водночас заочно навчалася в Хустському педагогічному училищі, яке закінчила в 1952 році. З 1953 по 1958 рік здобула вищу освіту на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. З вересня 1958 року працювала в бібліотеці цього навчального закладу. Спочатку на посаді бібліографа, потім на посадах: старшого бібліографа (з 1970 по 1977), головного бібліографа (з 1978 по 1979), завідувача довідково-бібліографічного відділу (з 1979 по 1984). Вийшла на пенсію, але продовжила працювати на посадах бібліотекаря, старшого бібліографа, провідного спеціаліста. Загалом у довідково-бібліографічному відділі пропрацювала понад 45 років (з 1958 до 2004). Померла 6 березня 2012 року в с. Теребля Тячівського району Закарпатської області.[1] Науково-освітня та громадська роботаНа комсомольській роботі зосереджувалася на завданнях ліквідації неписьменності та малописьменності у області; сприяння відкритті шкіл у віддалених гірських селах, де їх не було; налагодженні роботи культурно-освітніх закладів у населених пунктах; залученні дітей до шкільного навчання. Дослідниця вивчала та поповнювала фонди рідкісних видань НБ УжДУ, зокрема відбирала старовинні книги з Мукачівського жіночого монастиря, дбала про їх збереження та належні умови. Разом із В. Пагирею та науковцями університету опікувалася станом рідкісних книг, ініціювала створення колекції книжок з автографами відомих людей. Досліджувала наукову діяльність О. Рудловчак, з якою її пов'язували дружба, наукові зв’язки та листування. Активна учасниця Рудловчаківських читань в Ужгородському університеті: перші з них (1999) було приурочено до ювілею вченої, на других читаннях (2001) відбулася презентація бібліографічного покажчика, підготовленого О. Закривидорогою. Авторка статей з актуальних проблем навчального процесу в університеті, популяризації бібліотечно-бібліографічних знань, з питань книгознавства, з історії ЗВО та його бібліотеки, з вивчення фонду рідкісних книг тощо. Близько 15 років готувала (у співавторстві) бюлетені «Ужгородський державний університет у пресі». З 1959 року регулярно виступала у періодичних виданнях з рецензіями на праці закарпатських авторів (найчастіше довідкового та краєзнавчого характеру). Наукову діяльність поєднувала з громадською. Входила до складу ради ветеранів війни та праці університету, була активною учасницею багатьох культурно-освітніх заходів, які проводили в обласному центрі, у зібраннях Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта». В останні роки життя долучалася до роботи редакційної колегії «Календаря краєзнавчих та пам'ятних дат» Закарпатської ОУНБ ім. Ф. Потушняка.[1] Викладацька роботаОрганізаторка (разом із директором бібліотеки) та очільниця бібліотечно-бібліографічної й інформаційної підготовки студентів-першокурсників, педагогом-методистом, ініціаторкою впровадження в навчальний процес курсу «Основи бібліотечно-бібліографічних знань», який викладала з 1960 по 1984 рік. Розробила й читала студентам лекції, проводила практичні заняття. Для студентів першого курсу філологічного факультету вела спеціальний семінар «Вступ до техніки наукової роботи», а старшокурсникам гуманітарних факультетів курс «Основи наукових досліджень». УБе відзначає, що її заняття вирізнялися високим фаховим рівнем й мали суттєві практичні результати; багато часу було віддано факультету громадських професій, на якому студенти опановували другу спеціальність (зокрема бібліотекаря).[1] Бібліографічна роботаУ перші роки роботи у відділі підготувала рекомендаційні бібліографічні списки до різних ювілейних дат на допомогу студентам, викладачам, бібліографічні пам’ятки («Шевченко і Закарпаття», 1964; «Олександр Васильович Духнович», 1965, тощо), уклала рукопис бібліографічного покажчика «Лауреати Нобелівських премій». Працювала над бібліографуванням наукових праць викладачів університету: започаткувала картотеки «Автореферати дисертацій», «Праці вчених УжДУ», «Історія Ужгородського державного університету»; уклала ретроспективні покажчики: «До наукових записок Ужгородського державного університету» (1967); «Ужгородський державний університет (1945—1970)» (1971), котрий був приурочений до 25-річчя з дня створення закладу вищої освіти і був першою спробою зібрати опубліковані матеріали про нього (обидва не були опубліковані); покажчик «Основні друковані праці викладачів та співробітників Ужгородського державного університету (1946—1990 рр.)» (1991). Започаткувала серію «Вчені Ужгородського державного університету». Укладала бібліографічні посібники за напрямами підготовки фахівців, зокрема: для працівників лісової та деревообробної промисловості, студентів і викладачів вишів та технікумів — «Раціональне використання деревини» (1980); «Меблевику-червонодеревнику» (1982); «Вам — лісохіміки» (1984, у співавторстві). Упорядкувала науково-популярну збірку «Хімія в нашому домі» (1972). Авторка та співавторка майже 140 праць, серед яких 29 — окремі видання. УБЕ відзначає високий науковий рівень таких бібліографічних покажчиків, як: «Наукова бібліотека Ужгородського державного університету за п'ятдесят років» (1997), посібники, присвячені видатним історичним та культурним діячам Закарпаття: «Юрій Іванович Венелін-Гуца (1802—1839)» (1989), «Олександр Духнович (1803—1865)» (1995), «Василь Довгович. З точки зору прочитання» (2004) тощо. Її співавторами були історики В. Неточаєв, Я. Штернберг, К. Шовш, але здебільшого — колеги по відділу: Л. Мельник, О. Люта, Т. Туренко, В. Воробець, директор бібліотеки О. Почекутова. В останні роки працювала над підготовкою доповнення до другого видання «Праці вчених УжНУ» та бібліографії «Історія університету в біографіях і портретах» (масив із майже 2000 карток). Матеріали не опублікували, вони зберігаються у довідково-бібліографічному відділі.[1] Нагороди та вшануванняНагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[2], сімома медалями, двома пам'ятними знаками, почесними грамотами Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України, ЦК ЛКСМУ, Закарпатських обласної ради та обласної державної адміністрації. Їй неодноразово оголошували подяки ректори Ужгородського університету. У 1998 році до 75-річного ювілею вченої виданий бібліографічний покажчик «Закривидорога Олена Дем'янівна». У 2014 році в Ужгороді на вшанування вийшов друком збірник матеріалів, присвячений 90-річчю від дня її народження «Олена Закривидорога — книгознавець, бібліограф, педагог». Постать О. Закривидороги досліджували у своїх публікаціях учені УжНУ: М. Олашин, С. Федака, В. Падяк, Л. Бабота тощо.[1] Примітки
Джерела та література
|
||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
