Замішанці

Замішанці
Самоназва	Засянці
Кількість	12 тис. (1945)
Ареал	Стрижівський і північ Кросненського повітів.
Походження	нащадки бойківських переселенців (XV ст.) і полонених запорожців у битві під Берестечком в 1651 р.
Входить до	українці
Мова	замішанський діалект української мови
Релігія	Правосла'я/ УГКЦ.

Замішанці — українська етнічна група на Закерзонні в XV—XX ст., проміжна між надсянцями та лемками^[1].

Дослідження замішанців почав український етнограф Іван Верхратський в 1894 році.^[2] Подальші дослідження здійснювали українські історики і етнографи Ізидор Шараневич, Михайло Грушевський, Іван Зілинський, Орест Зілинський та інші. За даними польського історика Артура Бата, станом на 1945 р. замішанці були найменшою етнічною групою українців у Польщі^[3].

Замішанці представлені групою з 10 сіл у Стрижівському і Кросненському повітах сучасної Польщі, які були «українським островом»: Бонарівка, Ванівка, Опарівка, Коростенка, Ріпник, Петруша Воля, Чорноріки, Близенька, Гвоздянка і Яблуниця. Замішанськими селами також були Бережанка, Лютча, Завадка, Висока Стрижовська, Вороблик Королівський та ін.

До 1840—1870-х рр. число цих сіл могло коливатись від 15 до 25. Точний підрахунок неможливий без опрацювання архівних даних і тому до таких сіл включено 14 населених пунктів^[4].

Центральним селом даного етноанклаву є с. Бонарівка Стрижівської міської гміни^[2].

Наприкінці XVIII ст. тут проживало 4722 мешканці, з них 4318 українців-русинів (91,5%), 316 поляків (6,7%) та 88 євреїв (1,9%). За 150 років населення подвоїлося до 8890 осіб у 1930 році, в тому числі 7595 українців (85%), 1230 поляків (14%) і 65 євреїв (1%). Відсоткове збільшення польського населення відбулося за рахунок часткової полонізації українців у двох віддалених селах (Гвоздянка і Блізнянка)^[5].

Наприкінці ХІХ століття розпочалася масова економічна міграція місцевого населення до США та Канади. На початку XX ст. там постійно або тимчасово перебувало понад 10% від загальної кількості населення^[6].

Опісля депортації замішанців з постійного місця проживання у Стрижівськім повіті Польщі в травні 1945-го р., найбільші діаспори цих сіл є у Снятині і в селах Отинійської ОТГ в Івано-Франківській області.

В Снятині найбільша діаспора замішанців в червні 1945 року осіла в його передмісті Августдорф і в с. Горішнє Залуччя (зараз в складі Снятинської ОТГ). В 1947 р. замішанці були примусово загнані в колгоспи Прикарпаття, призвані у порядку призову в радянську армію або ж частково репресовані в рамках їх допомоги місцевим загонам УПА ^[7].

Після відновлення незалежності, проблемою займалися українські краєзнавці З. Буцьо, М. Голей, М. Мамчак, Я. Пащак, Г. Добрянська-Попович, а також польські історики Г. Ольшанський, А. Бата ін. На сучасному етапі дослідниками замішанців є історики О. Малярчук і А. Бойда, мовознавиця Л. Колєснік, письменниця Н. Шейко-Медвєдєва і ін.^[8]

В 2021 році в Коломиї були опубліковані спогади Петра Пащака — дяка Покровської церкви села Бонарівка^[9].

• 2024 року Суспільне Івано-Франківськ опублікував текстовий матеріал та документальний репортаж «Голод, винищувальні загони, УПА і репресії: історії зі Станіславівки, де живуть сім'ї депортованих із Закерзоння», у матеріалах йдеться про депортованих замішанців з села Бонарівка від імені їх нащадків — тракториста Ігоря Лиска, машиніста Андрія Беднарчика і історика Андрія Бойди^[10].
• 2025 року на Youtube Суспільне Івано-Франківськ вийшов документальний фільм «Августдорф: від однієї з найбільших німецьких колоній Галичини до вулиці-пустки», для якого журналісти взяли інтерв'ю у етнічного замішанця, художника і мебельного конструктора Івана Хом'яка. Історичну довідку про заселення замішанцями з села Бонарівка колишньої німецької колонії Августдорф у Снятині дав історик Андрій Бойда^[11].

• Зиновій Буцьо (1939) — заслужений енергетик України.
• Микола Голей (1939 — 2024) — краєзнавець, поет і громадський діяч.
• Іван Зілинський (1879— 1952) — доктор філософії, етнограф і мовознавець.
• Орест Зілинський (1923 — 1976) — історик-славіст, літературознавець і етнограф.
• Василь Опарівський (1890 — 1919) — капелан 8-ї бригади УГА, тесть Степана Бандери.
• Василь Падох (1880—1919) — український громадсько-політичний діяч доби ЗУНР, правник, доктор права, офіцер австро-угорської армії.
• Петро Пащак (1895 — 1986) — громадсько-церковний і військовий діяч, журналіст, дяк парафії села Бонарівка в 1921—1945 рр.
• Ярослав Пащак (1922 — 1996) — член південної похідної групи ОУН, учасник Воркутинського повстання 1953 р., мемуарист і поет.
• Іван Русенко (1890 — 1960) — український поет, москвофіл, вчитель в замішанських селах Лютча та Бонарівка Стрижівського повіту.

  

• Ярослава Бандера (1917 — 1977) — діячка ОУН, яка по лінії батька мала корені з села Бонарівка.
• Іван Верхратський (1846 — 1919) — етнограф, перший дослідник замішанців.
• Іван Клюфас (1894 — 1965) — короснянський декан ГКЦ (1931—1945) з осідком в с. Бонарівка.
• Анатоль Курдидик (1905 — 2001) — український журналіст, який називав Замішанщину «українським островом».
• Юлія Опарівська (1899 — 1944) — українська вчителька, громадська діячка, теща Степана Бандери, яка похована в селі Бонарівка.
• Тарас Франко (1889 — 1971) — частий гість пароха села Бонарівка Івана Клюфаса.

• Бойда А. В. Західноукраїнські землі в сталінській депортаційній політиці. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність. Матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 травня 2019 р., м. Дніпро / Наук. ред. О.Ю. Висоцький. Дніпро : СПД «Охотнік», 2019. С. 136—138.
• Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття.  № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 13—15.
• Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
• Бойда А. Родинні перекази, фільм і шкільний досвід: як це допомогло в статті про тещу Бандери. Блог Вікімедіа Україна, 11 лютого 2025. Процитовано 12 лютого 2025.
• Верхратський І. Говор Замішанців. Записки НТШ, 1894. № 3. С. 153—156.
• Голей М. Бонарівка… спогад з дитинства. Снятин : Музично-видавничий дім «В. Лазаренко», 2015. 104 с.
• Голей М. Втрачена земля / М. Голей, А. Голодинський ; упоряд., авт. передм. М. А. Мамчак. Снятин : Прут Принт, 2008. 68 с.
• Голей М. З наших. Документальний нарис. Коломия: Вік, 2021. 232 с.
• Добрянська-Попович Г. Опарівка, Енергетика прадідівської землі. Із циклу «Замішанці» / Г. Добрянська-Попович, О. Добрянський. Львів: Коло, 2015. 448 с.
• Колєснік Л. Українські замішанці: історія депортації у спогадах діалектоносіїв. Рембішевська, Д. К., & Ястремська, Т. (Ред.). Ad fontes. Джерела діалектологічних cтудій. Інститут Славістики ПАН; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Варшава; Львів (Серія „Діалектологічні cтудії”, 2023. т. 1(14)). С. 142—156.
• Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. 228 с.
• Пащак П. Спомини з життя моєго. Коломия: Вік, 2021. 124 с.
• Пащак Я. «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. 204 с.
• Пенкалюк С., Жук Ю. Голод, винищувальні загони, УПА і репресії: історії зі Станіславівки, де живуть сім'ї депортованих із Закерзоння. Суспільне Івано-Франківськ, 6 вересня 2024.
• Пенкалюк С. Полівчак Р. Як виник і зник Августдорф: історія колишньої німецької колонії на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. Суспільне Івано-Франківськ, 25 січня 2025.
• Bata A. Łuczaj M. Zamieszańcy: losy Rusinów na Pogórzu. Krosno: Krośnieńska Oficyna Wydawnicza, 2014. 208 s.
• Olszański H. Zamieszańcy. Studium etnograficzne. Sanok: Muzeum Budownictwa Ludowego, 2007. 204 s.